Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Машина рушила з місця.

— А як ви здогадалися? — Арсен почав заїкатися.

— Кажи мені «ти». І пристебнися. Виб’єш головою скло, а воно грошей коштує.

Арсен поперхнувся. Машина вилетіла з провулка, вискнула шинами й рвонула по вулиці вгору.

— Ніяких пробок, — утішено зауважив преферансист. — Чисте, спокійне місто. Де ти живеш? Адреса?

Арсен назвав свою адресу, заклацнув пас і обхопив себе за плечі. Грубка працювала на повну силу. Арсена трясло.

Світили ліхтарі. Джип летів по крижаній кірці, наче по рівному сухому шосе. Арсен помалу усвідомлював, що вони їдуть усе-таки до нього додому, а не в темний ліс під роздачу, — і від цього усвідомлення йому легшало. Він навіть трохи зігрівся.

— Сьогодні за ніч виграв п’ятдесят євро, — діловито повідомив преферансист. — Тобто двісті виграв, сто п’ятдесят просвистів.

— Класно.

— Було таке, що один знайомий сто тисяч виграв.

— Пощастило.

— Небезпечне таке щастя… А ти не картяр?

— Hi.

— Мене звати Максим, — сказав круглоголовий. — А тебе?

— Арсен…

Він нарешті розслабився. Ніс підсох. Ще попручаємось, сказав він собі. Мобільник одібрали — дурниці. Паролі могли стирити, але ж не стирили. І флешка, цінна флешка — ось вона, в бічній кишені.

— Як же ви все-таки здогадалися? Про адміна, про паролі…

— «Ти».

— Як… ти здогадався?

— Вони всі так роблять. Багатьом це минається безкарно. А цей попався.

— Як це ви… тобто ти… — Арсен запнувся, — ти його гакнув?

— По-моєму, він сам нарвався. Ні?

— Ага… — Арсен завагався. — А… мишу ти навіщо відрізав?

— На згадку, — Максим усміхався. — У мене вдома знаєш скільки цих мишей?

Арсен зіщулився.

— Паролі міняй частіше, — повчально сказав Максим. — До речі, у що граємо?

— Ну, — він зам’явся, але вирішив, що брехати не можна. — «Королівський бал — 4».

— Гарна гра. Я теж там бігав, десь півроку тому, лицарем, тільки безземельним. Найманцем, скоріше. А ти?

— Та по-різному.

— Що, вдома гратися не дають?