Цілодобова книгарня містера Пенумбри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Для перекладу з латини я скористався ґуґлівським перекладачем, тому пробачте, якщо трохи наплутав із деталями.

Молодий Ґеррітсзон мандрував Святою Землею, час від часу заробляючи на життя своїми вміннями в обробці металу. Мануцій пише, що він зустрічався з містиками: каббалістами, гностиками, суфіями різного штибу, — намагаючись з’ясувати, що йому робити зі своїм життям. Водночас через братів по ремеслу до нього долітали чутки про всілякі дивовижі, які відбувались у Венеції.

Це карта мандрів Ґеррітсзона, наскільки мені вдалося її відтворити. Він блукав Середземномор’ям — через Константинополь потрапив до Єрусалима, тоді подався в Єгипет, а потім через Грецію — до Італії.

У Венеції він познайомився з Альдом Мануцієм.

СЛАЙД 5

Саме в друкарні Мануція Ґріффо Ґеррітсзон знайшов своє місце в цьому світі. Книгодрукування потребувало всіх його навичок у роботі з металом і давало змогу застосувати їх для нової мети. Книгодрукування — це не браслети й золоті цяцьки. Це слова та ідеї. До того ж, фактично, то був тодішній Інтернет. Одним словом, дуже захопливо.

І точнісінько як нинішній Інтернет, книгодрукування в XV столітті мало багато клопотів. Як зберігати чорнила? Які сплави металів використовувати? Як відливати шрифт? Відповіді на ці питання мінялися щопівроку. У кожному великому місті Європи працювало з десяток книгодрукарень, і кожна з них намагалася першою знайти вирішення. Найбільша книгодрукарня Венеції належала Альдові Мануцію, і саме туди подався Ґеррітсзон у пошуках роботи.

Мануцій відразу розпізнав його талант. А ще він пише, що розпізнав його дух. Він помітив, що Ґеррітсзон теж був шукачем. Тож він найняв його, і вони багато років працювали разом. Стали найліпшими друзями. Мануцій понад усе довіряв Ґеррітсзону, а Ґеррітсзон понад усе поважав Мануція.

СЛАЙД 6

Нарешті, по кількох десятиліттях, налагодивши нове ремесло й надрукувавши сотні книжок, які ми досі вважаємо найгарнішими виданнями в історії людства, двоє книгодрукарів постаріли. І вирішили разом утілити в життя останній, найзначніший проект, вклавши в нього весь досвід і всі свої знання, щоб залишити його для наступних поколінь.

Мануцій написав свій codex vitae й відверто розповів про своє життя. Про те, як ішли їхні справи у Венеції. Про сумнівні угоди, які він укладав, щоб отримати виключне право видавати праці класиків. Про те, як конкуренти намагалися потопити його книго­друкарню і як він сам потопив кілька їхніх.

Якраз через те, що він відверто про все розповів, його книга, якби її одразу видали, добряче нашкодила б його справі, яку він залишав у спадок своєму синові, і Мануцій вирішив її зашифрувати. Але як?

У той же час Ґеррітсзон вирізьблював шрифт — найкращий з усіх — не баченої раніше нової форми, який мав забезпечити книгодрукарні процвітання навіть після смерті Мануція. Він поцілив у яблучко, бо й нині цей шрифт носить його ім’я. Та, вирізьб­люючи літери, він зробив дещо несподіване.

Альд Мануцій помер у 1515 році, залишивши по собі відверті мемуари. Якраз перед тим, якщо вірити легенді Нерозрив­ного Корінця, він довірив Ґеррітсзону ключ до розгадки його ­зашифрованої книги. Та з плином часу деякі подробиці загу­билися.

Ґеррітсзон не отримав ніякого ключа.

Ґеррітсзон був тим ключем.

СЛАЙД 7

Ось зображення одного з пуансонів, що їх вирізьбив Ґеррітсзон, — літери X.

Ось її збільшене зображення.

І ще трохи збільшене.

Ось як вона виглядає через лупу мого друга Мета. Ви бачите крихітні зарубки на краях літери? Схожі на зубці шестерні, правда? Чи зубці ключа.

(Лунає гучний приголомшений вигук. Це Тінделл. Я завжди можу розраховувати на його бурхливу реакцію.)

Ці крихітні зарубки з’явилися не випадково, вони мають певне значення. Схожі зарубки є на всіх літерах і їхніх копіях, виготовлених на основі цих пуансонів, і всіх знаках шрифту Gerritszoon, що будь-коли випускались. Аби збагнути це, мені довелося їхати до Невади. А остаточно до мене дійшло, коли я послухав запи­саний на плівку голос Кларка Моффата. Якби я знав, що шукати, міг би просто ввімкнути свій ноутбук, надрукувати кілька слів шрифтом Gerritszoon і збільшити їх до 3000 відсотків. Літери в цифровій версії теж мають зарубки. У підземній бібліотеці Нерозривного Корінця не користуються комп’ютерами… але нагорі, у компанії Festina Lente, послуговуються доволі потужними машинами.

Це і є код, ось він перед вами. Ці крихітні зарубки.

За п’ять сотень років нікому в товаристві на спало на думку краще придивитися до цих літер. Як і ґуґлівським розшифровувачам. Ми намагалися розгадати зашифрований текст, написаний зовсім іншим шрифтом. Розглядали послідовність знаків, а не їхню форму.

Цей код складний і простий водночас. Складний, тому що велика літера F відрізняється від маленької f. Складний, тому що поєднання ff — це не дві маленькі літери f, а зовсім інший пуансон. Gerritszoon має безліч змінних гліфів — три літери P, дві C, направду неперевершена літера Q — і всі вони означають щось своє. Щоб розгадати цей шифр, треба мислити по-друкарськи.

А далі все просто, бо треба всього-на-всього порахувати зарубки, що я й зробив: обережно, зі збільшувальним склом, за кухонним столом, без жодного потужного сервера. Такий код зустрічається в коміксах: певна цифра відповідає певній літері. Простенька заміна, і ви без зайвих зусиль розшифруєте codex vitae Альда Мануція.

СЛАЙД 8

Та можна зробити ще дещо. Якщо розкласти пуансони по порядку — у тій послідовності, у якій вони розміщувались у типовій складальній касі книгодрукарні XV століття, — отримаємо інше послання.

Це послання самого Ґеррітсзона. Його останні слова, адресовані світу, п’ятсот років ховались у всіх під носом.