Читать книгу «Інформатика. Дитяча енциклопедія» онлайн.

Система машинного перекладу LM складається з двох компонентів:

• незалежного програмного модуля;

• модуля розширення Microsoft Word.

Незалежний програмний модуль взаємодіє з будь-якими активними прикладними програмами Windows, в яких можлива робота з текстом і реалізовані функції роботи з буфером обміну (наприклад, текстовими редакторами, програмами розпізнавання текстів, браузерами тощо). Щоб перекласти слово, фрагмент або весь документ, необхідно їх виділити і в контекстному меню незалежного програмного модуля вибрати пункт Переклад. Після визначення й підтвердження напрямку перекладу та тематики документа здійснюється переклад. Результат перекладу зберігається в буфері обміну і відображається в спеціальному вікні.

Перекладаючи фрагмент, слід мати на увазі, що LM перекладає текст як зв’язані речення з урахуванням усіх граматичних особливостей обох мов. Не перекладені з різних причин слова (помилки в оригіналі, відсутність у словниках) позначаються у вікні перекладу тексту червоним кольором. Їх можна також додати до списку неперекладених слів. Під час перекладу окремого слова у вікні перекладу тексту відображаються виділене слово і всі значення його перекладу, а в буфері обміну зберігається слово оригіналу. Для перекладу файлів або групи файлів їх необхідно заздалегідь виділити у вікні програми перегляду файлової системи. Можна виділити папку, при цьому будуть перекладені всі текстові файли, що знаходяться в ній. Після виділення треба запустити режим перекладу з контекстного меню LM. Програма автоматично вибирає тільки текстові файли формату Windows або DOS із будь-яким розширенням.

Для перекладу файлів складного формату необхідно використати текстовий редактор Microsoft Word. Переклад файлів здійснюється без відображення у будь-якому вікні. Динаміка роботи з кожним файлом відображається на панелі задач у вигляді відсотка перекладеного обсягу тексту. Після завершення роботи на екрані з’являється підсумкове вікно зі списком перекладених файлів. Результат перекладу заноситься у файл з назвою, аналогічною первинному файлу, з доданим за замовчуванням знаком ~. Переклад файлів здійснюється у фоновому режимі, тому можна продовжувати роботу з іншими програмами.

Програма LM має засіб перевірки тексту на наявність орфографічних помилок. Перевірка орфографії, як і переклад, проводиться над фрагментом тексту, який необхідно скопіювати в буфер обміну. Запуск перевірки орфографії здійснюється вибором відповідного пункту в контекстному меню незалежного програмного модуля. Слово з помилкою можна відредагувати безпосередньо у вікні або використати функціональні кнопки. Якщо слово написано правильно, але відсутнє в словнику, то його можна занести в словник. При цьому виконується операція Породження словоформ. Здебільшого словоформи генеруються коректно вже під час видачі діалогового вікна, і користувачеві залишається тільки підтвердити правильність операції.

Модуль розширення Microsoft Word підключається автоматично і забезпечує сумісну роботу текстового редактора Word з перекладачем – програмою LM. Під час запуску Microsoft Word у головному меню з’являються додатковий пункт Мастер і додаткова панель інструментів LM. Коли здійснюється переклад, вікно програми поділяється на дві частини: у верхній знаходиться текст оригіналу, а в нижній відображається його переклад.

Модуль розширення LM в середовищі Microsoft Word дозволяє здійснювати переклад окремих слів, переклад цілого документа зі збереженням параметрів форматування і розташування рисунків, графіків, таблиць та інших об’єктів, перевірку орфографії, роботу зі словниками, а також конвертацію текстів DOS у Windows. Під час перекладу відбувається автоматичне визначення мови документа, а користувачеві надається можливість задати напрямок перекладу й уточнити тематику документа.

При роботі з програмами перекладу слід пам’ятати, що оскільки ці програми поки ще далекі від ідеалу, автоматичний програмний переклад дає змогу зрозуміти, про що йдеться в оригіналі, але перекладений текст потребує редагування.

Комп’ютер для відпочинку та розваг

Цифровий звук та зображення

Широкі можливості персонального комп’ютера щодо обробки даних та підключення різноманітних пристроїв не могли не зробити його центром домашніх розваг. Сьогодні комп’ютер став і музичним центром, і телевізором, а також улюбленою іграшкою для багатьох дітей і дорослих.

Комп’ютер може обробляти будь-які дані у цифровому вигляді, тому зберігати звук і відео для комп’ютера можна тільки на цифрових носіях інформації. Перший і найпопулярніший носій для зберігання звуку у цифровому вигляді – компакт-диск. Цей формат з’явився у 1980 році. Розробниками носія, формату зберігання та і взагалі всієї технології компакт-диска були фірми SONY (Японія) та PHILIPS (Голландія).

Стандарт CD Audio компакт-диска чітко зазначив параметри якості по цифровому каналу. Але слід пам’ятати, що навіть зараз далеко не кожний програвач компакт-дисків може повністю розкрити потенціал цього формату, хоча його можливості вже не здаються такими безмежними, як 25 років тому.

Були спроби записувати на компакт-диск відео, але об’єм пам’яті, що потрібен для зберігання відео, набагато більший, ніж для звуку. Поява формату DVD вирішила проблему побутового носія для цифрового відео. Лише з появою ефективних алгоритмів компресування з втратами стало можливо зберігати фільм на 1–2 дисках. Оскільки об’єм DVD диска набагато більший за CD, на ньому можна повністю розмістити фільм з високою якістю та до шести каналів звуку (іноді кількома мовами), а також субтитри, теж кількома мовами. Але навіть висока ємність диска не дозволила зберігати таку кількість даних, без компресування.

Як подивитися фільм або прослухати музику?

Коли з’явилися компакт-диски, персональні комп’ютери були надто слабкими, щоб обробляти стільки даних, скільки вміщує компакт-диск. Зараз місткість жорстких дисків набагато перевищує об’єм компакт-диска, але зберігати записи на вінчестері у такому форматі досить важко. Річ у тому, що навіть звичайні користувачі за певний час накопичують велику кількість улюблених (а іноді і не дуже) пісень, які займають досить багато місця. Навіть архівація не дуже допомагає (у найліпшому випадку аудіозаписи можна зменшити приблизно вдвічі).

Виходом з цієї ситуації стало застосування алгоритмів з втратою інформації. За допомогою таких алгоритмів можна зменшити об’єм звукових, фото– та відеофайлів приблизно в 5-20 разів, а іноді й більше. Але при такій компресії звук та зображення втрачають якість без можливості її відтворити. Саме тому такі алгоритми розроблялись і розробляються за участю фахівців, які оцінюють ступінь погіршення якості. Їх мета – зробити файли якомога меншими, при цьому щоб якість постраждла не сильно. Фахівці об’єднуються в експертні групи. Так, для розробки алгоритмів компресії звуку і відео створена група MPEG (Motion Picture Expert Group). Такі алгоритми застосовують для компресії фотографій, фільмів та музики. Алгоритми для пакування звуку отримали непарні індекси (MPEG1, MPEG3), а для пакування зображення парні (MPEG2, MPEG4). Для пакування фотографій розроблялись окремі алгоритми під контролем фахівців з фотографії JPEG (Joint Photography Expert Group). Якість матеріалу після компресії якимось алгоритмом визначається тим, наскільки сильно ми зменшуємо файли. Чим сильніше стискаємо файл – тим більше втрачається якість. Але неможливо стиснути зовсім без втрат, бо цього не дозволяють алгоритми.

Таким чином, стало можливо на одному вінчестері розміщати цілі фонотеки. Хоча при застосуванні таких алгоритмів якість втрачається, але вона може залишатися цілком прийнятною.

Ми з’ясували, що компресія з втратами погіршує якість звуку та зображення, але ступінь його втрати може бути різним і ми можемо це контролювати. Іноді якість цифрового відео або аудіо навіть після компресії може конкурувати з якістю аналогових носіїв. Наприклад, закомпресоване з втратами відеозображення може бути більш якісним, ніж можуть забезпечити побутові відеомагнітофони формату VHS. Яскравий приклад цього – формат DVD, де зображення компресується за алгоритмом MPEG2. Хоча слід зазначити, що ступінь компресування зображення на DVD порівняно невисокий.

Оскільки втрати при компресії існують, то можна придумати різні алгоритми, які втрачають інформацію по-різному. Тому на сьогоднішній день існує багато алгоритмів компресії з втратою інформації як для відео, так і для звуку. Програмний модуль, що виконує пакування чи розпакування по якомусь алгоритму з втратами, має назву кодек (англ. codec, скорочення від coder/decoder). В одному програмному модулі може бути обробка одного або кількох алгоритмів. При цьому в операційній системі повинні відображатися всі алгоритми. Це потрібно для того, щоб програма-програвач могла легко знайти потрібний кодек, а найпростіше це зробити, коли вони зареєстровані в ОС. Крім користування загальносистемними кодеками, можна використовувати тільки «свої», які працюють тільки з конкретною програмою-програвачем. Прикладом такого індивідуалізму можуть служити музичні програвачі WinAmp та Foobar. Це робиться для того, щоб програвання музики було більш якісним і займало менше ресурсів процесора та пам’яті. Універсальність потребує додаткових ресурсів.

Оскільки ідеального кодеку з втратами не існує, було розроблено багато алгоритмів компресії. І, звичайно, з’явилось багато програмних, а іноді й апаратних кодеків. Це ускладнює життя користувача, бо нерідко виявляється, що у нього не встановлено потрібного кодеку для звуку або зображення. Саме через це іноді відсутнє або дуже спотворене зображення у фільмах. Те ж саме іноді трапляється зі звуковим супроводженням. А це трапляється тому, що немає одного всіма прийнятого методу компресування. Чи не єдиним стандартним алгоритмом є MPEG2, тому що DVD-диски з самого початку програвались на спеціальних програвачах, де змінити алгоритм розпаковування неможливо. Їх програвання на комп’ютері стало можливим дещо пізніше. На жаль, такої єдності нема серед комп’ютерних форматів (MPEG4, DivX, XviD тощо). І багато в чому винна саме універсальність комп’ютера. Багато фірм написали кодеки, які реалізують різні алгоритми компресії, що виконується програмно. Таким чином, крім того, що треба знаходити потрібний кодек для роботи з певним алгоритмом, ще є ризик, що конкретний модуль працює неправильно, бо написаний з помилками або не досить точно реалізує алгоритм. Але неякісні модулі зустрічаються досить рідко, і вони, як правило, представлені сторонніми виробниками. Вони можуть бути безкоштовними. Окрім кодеків від комітету MPEG великою популярністю користуються відеокодеки DivX та XviD і звуковий кодек Musepack. Ось перелік деяких програмних продуктів для перегляду відео: BSplayer 0.86.493, DivX Player 2.0 Alpha 5 (входить до DivX 5.03), Apple QuickTime 5, SubEdit-Player build 3680, UltraPlayer 2.1.12, Vplayer 0.6e (d), Zoom Player 3.00b4, Windows MediaPlayer 9.0, Elecard MPEG2 Player, Koala Film Player 2.0, CyberLink PowerDVD XP 4.0, Windows MediaPlayer 6.4, Light Alloy 2.4.

На комп’ютері можна слухати музику та дивитися фільми. Тим більше що зараз можна дивитися фільми з DVD-дисків і мати багатоканальний звук домашнього кінотеатру. Більшість звукових карт це дозволяє.

Копіювання музики та відео

Звичайно, можна дивитися фільми та слухати музику з дисків, але часто набагато зручніше тримати фонотеку та фільми на жорсткому диску. Скопіювати CD– та DVD-диски можна за допомогою спеціальних програм – граберів. Вони дозволяють копіювати диски у цифровому вигляді. На відміну від аналогового копіювання на відео– або звукові стрічки цифрове копіювання проходить здебільшого без втрати якості. Але слід пам’ятати, що фільми та музика захищаються законами про авторські права, тому не слід копіювати фільми і музику безмежно. Подумайте: в фільм або музичний альбом вкладено багато праці акторів, музикантів, режисерів тощо, саме завдяки продажу дисків вони отримують гроші за свою працю. Тому слід поважати їх творчу працю і не зловживати великою кількістю піратських дисків та безкоштовних сайтів, де можна скачати музику чи фільм. Але не слід розчаровуватись через порівняно високу ціну ліцензійних дисків – вони, як правило, більш якісні, ніж піратські.

Запис звуку та відео вдома

Ще одним напрямком домашніх розваг на комп’ютері є запис музики і відео. Це багато в чому схоже на роботу відео– і звукоінженера.

Запис відео можна робити за допомогою TV-тюнера, плати відеозахвату або відеокарти з відеовходом. Якщо останні два пристрої можуть записувати інформацію тільки з відеопристроїв (відеомагнітофон, відеокамера, DVD-програвач), то тюнер може записувати відео з каналів телебачення (кабельного, звичайної антени або приймача супутникового телебачення). Існують також спеціальні тюнери для супутникового телебачення. Таким чином, комп’ютер може стати заміною відеомагнітофона. При цьому можна не тільки записувати, але й редагувати фільми (вирізати нецікаві фрагменти, додатково озвучувати, додавати спецефекти).

Можна також вдома створити невеличку студію звукозапису і попрактикуватися у співі або грі на музичних інструментах. Більшість звукових карт має окремий роз’єм для підключення мікрофону. Це робиться тому, що сигнал, який утворюється в мікрофоні, дуже слабкий і йому потрібне додаткове підсилення. Дуже цікаво буває послухати своє виконання улюбленої пісні хоча б тому, що людина чує свій голос не так, як оточуючі. Крім того, можна неупереджено оцінити свій музичний слух.