Читать книгу «Інформатика. Дитяча енциклопедія» онлайн.

Корпус системного блока

У корпусі системного блока настільного комп’ютера розташовані: материнська плата з платами розширення, приводи накопичувачів і блок живлення.

Від типу корпуса системного блока залежить тип, розміри і розміщення системної плати, мінімальна потужність блока живлення і максимальна кількість приводів накопичувачів, які встановлено на комп’ютері. Монтажні місця для накопичувачів можуть бути двох типів – із зовнішнім і внутрішнім доступом. Якщо накопичувач внутрішній, то доступ до нього можна отримати тільки при відкритій кришці корпусу системного блока.

У наш час використовують два типи розміру накопичувачів: шириною 5,25 дюйма (DVD, CD-RW, CD-ROM, деякі жорсткі диски) і 3,5 дюйма (дисководи, жорсткі диски).

У залежності від робочого положення корпусу їх поділяють на горизонтальні та вертикальні. До горизонтальних належать корпуси типу desktop (настільний), small-footprint (низькопрофільний), slimline (тонкий, стрункий) та (ultra) superslimline (найкомпактніший). Системна плата в таких корпусах теж розташована горизонтально. Корпуси з вертикально розташованою материнською платою зовні схожі на вежу (англ. tower – вежа) і звичайно мають три види: mini-tower, midi-tower, big-tower, які різняться кількістю відсіків із зовнішнім доступом, габаритами і потужністю встановленого блока живлення.

Звичайно на корпусі системного блока розташовані декілька кнопок управління комп’ютером (Reset, Power), світлодіодні і цифрові індикатори режимів роботи (HDD, Power), вбудований динамік та ін. Корпуси різних фірм виробників відрізняються дизайном і габаритами.

Тип, внутрішні розміри корпусу і тип блока живлення залежать від материнської плати. У наш час існує два типи не сумісних між собою типорозмірів корпусів – старий стандарт AT (для корпусів типу desktop, tower) та LPX (slim) і запропоновані Intel нові стандарти ATX (desktop, tower) і NLX (slim). Вони різняться як розмірами і розташуванням материнської плати, так і номіналами напруги, яку виробляє джерело живлення.

Існують спеціальні корпуса для мультимедійних-комп’ютерів. Від звичайних вони відрізняються наявністю вбудованих акустичних систем з підсилювачем, передньою панеллю з регулюванням гучності, тембру, балансу, цифровим еквалайзером.

Блок живлення

Джерело (або блок) живлення звичайно змонтоване і поставляється разом з корпусом системного блока. Потужність джерела живлення комп’ютера повинна повністю (з деяким запасом) забезпечувати енергоспоживання всіх підключених до нього пристроїв. Чим більше пристроїв може бути підключено в системному блоці, тим більшу потужність повинен мати блок живлення. У середньому потужність блоків живлення для низькопрофільних і настільних ПК складає від 90 до 150 Вт, для mini-tower, big-tower 200–330 Вт. Деякі з блоків працюють у режимі малого споживання (70–75 Вт), задовольняючи вимоги програми Energy Star. У сучасних блоках використовують малошумні вентилятори.

Для підключення до системної плати використовують два 6-контактних рознімання. Для живлення накопичувачів призначені 4-контактні рознімання. Вони різняться за розміром: Large style і Small style. Якщо рознімань не вистачає, можна використовувати Y-розгалужувач.

За номіналом напруги та за конструктивними особливостями блоки живлення поділяють на блоки для AT-корпусів і блоки для ATX-корпусів. AT-блоки виробляють +5В, -5В, +12 і -12В постійного струму, мають механічний вимикач і підключаються до материнської плати за допомогою двох однакових 6-контактних рознімань.

ATX-блоки, крім перерахованих вище номіналів, виробляють також напругу 3,3 В і підключаються до материнської плати 20-контактним розніманням. ATX-блоки не мають механічного вимикача. Коли їх приєднано до електричної мережі, вони перебувають у стані пониженого споживання (standbay), з якого їх може вивести натиснення електронного вимикача на корпусі або вказівка програми у відповідь на яку-небудь зовнішню подію, наприклад команду по мережі (ця функція має назву wake on LAN) або телефонний дзвінок, який прийняв і обробив модем. Вимикання у стані standby також може бути програмне.

Кабелі та роз’єми

За допомогою кабелів практично всі пристрої в комп’ютері приєднуються до системного блока, а сам системний блок – до розетки електроживлення. Будь-який кабель включає в себе з’єднувачі (рознімання, роз’єми), які знаходяться на кінцях кабелю, та ізольовані один від одного провідники, що тим чи іншим способом поєднують ці роз’єми. Дроти можуть бути заплетені в металеву оболонку (екран), а кабель може бути покрито пластиковою захисною оболонкою. Всі кабелі можна поділити на дві групи: сигнальні, необхідні для передачі інформаційних сигналів, і кабелі живлення (power cord), які забезпечують тільки електроживлення пристрою.

Єднальні роз’єми бувають двох типів: розетки (female) і вилки (male). Більшість роз’ємів сконструйовано таким чином, щоб виключити можливість невірного підключення. У тих випадках, коли існує кілька варіантів підключення, контакти на роз’ємах звичайно пронумеровано і підписано. У плоских шлейфах дріт, який веде до першого контакту, звичайно виділено іншим кольором (характерно для шлейфів IDE, FDD, SCSI).

Пристрої вводу

Пристрої вводу забезпечують введення інформації (програм і даних) у пам’ять комп’ютера. Вони перетворюють інформацію із форми, яка зрозуміла для людини, у форму, зрозумілу комп’ютеру.

Клавіатури сучасних ПК

Клавіатура – це основний пристрій, призначений для ручного введення до ПК символьної інформації, а також управління роботою ПК.

Цей пристрій являє собою сукупність механічних датчиків, що сприймають тиск на клавіші і замикають тим чи іншим способом певне електричне коло. Найбільш поширені два типи клавіатур: з механічним та з мембранним перемиканням. Усередині будь-якої клавіатури, крім датчиків клавіш, розташовані електронні схеми декодування і мікроконтролер клавіатури. Підключення клавіатури до системної плати відбувається завдяки або 5-контактному роз’єму DIN, або 6-контактному роз’єму miniDIN (тип PS/2). 5-контактний використовується в материнських платах формату AT, 6-контактний – у материнських платах формату ATX.

Стандартна клавіатура IBM PC має не менше 101 клавіші, за допомогою яких може бути згенеровано 256 різних символів і знаків. Найбільш поширеним стандартом розташування символьних клавіш є QWERTY.

Бездротова клавіатура і миша

На клавіатурах, призначених для роботи у Windows, є три додаткові клавіші, що забезпечують зручність роботи.

Клавіатури портативних комп’ютерів менші за розміром і дещо відрізняються дизайном, але в основному повторюють схему розміщення клавіш і функціональні можливості.

За своїм призначенням усі клавіші поділяють на чотири поля:

1. Алфавітно-цифрові клавіші – для введення літер, спеціальних символів, цифр.

2. Клавіші управління курсором.

3. Мала цифрова клавіатура.

4. Функціональні клавіші.