На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Господарі часто приводять коней кувати, особливо взимку, і завжди пізно звечора або дуже рано. Мужики розсідаються хто-де й чадять махрою. Чого тільки тутечки не почуєш від них. Обговорюються всі сільські новини, переважно різні смішні теревені. А коли з'являються ще й «штатні балакуни», тоді вистачає всього й реготу, і страху, та й чого тільки захочеш. У Івана накопичується стільки вражень від почутого в кузні, що вистачає на цілий тиждень обмірковувати їх.

Якийсь хазяїн буває привезе нового воза окувати, тоді коваль дріб'язкові замовлення не виконує, залишає до наступного дня. Ця робота тяжка, аж пізно ввечері повертається батько до хати сильно зморений. Сажа на обличчі, на носі, під очима, на вухах. Після вмивання сідає вечеряти. На обох руках синіми шнурочками випинають натруджені жили, а рука, у якій він тримає велику дерев'яну ложку, потроху здригається.

Він середнього зросту, широкоплечий, має міцну шию, круглу голову з залисинами, високий лоб, сірі ласкаві очі. Носить змолоду невелику бороду й має схожість із царем Олександром III. На старість борода стала як лопата, а чуб кучерявився аж до самої смерті, хоч і білий із сивиною, такі ж і вуса. Носить батько матнисті широчезні штани з домашнього грубого полотна, пофарбовані щавлевим коренем, заправлені в чоботи, сорочку з пазухою на дві половини, вишиту візеруванням, теж заправлену в штани. Рукава широкі, закочені до ліктів. Він витирає ними піт із чола, а мама нарікає на те, як пере білизну. Узимку батько одягає коротенький кожушок і вигорівшу від гарячого горнила шапку.

Якось один господар привів жеребця підкувати. Батько, як і завжди, передню кінську ногу взяв собі між коліна й почав розчищати копито, прирівнюючи до підкови. Аж раптом жеребець зубами ухватив батька за плече. Миттєво батьків кулак опустився на кінську голову проміж вух. Жеребець так і окляк на передні ноги. Іван бачив це власними очима й повірив, що батьків кулак достатньо авторитетно впливає на кінські мізки.

Мав батько силу неймовірну! Якось змовилися вербівські мужики не пустити через селянські поля навпрямці підводи, які вкорочували собі шлях на ярмарок із Кам'янки до Телепиного. Їде повсякчас разом більше сорока підвід, уключно з жидками, на кожному возі по шість душ із товаром. Торгівці, не звертаючи уваги на неодноразові застороги, продовжують зрізати шлях полями будь-якої днини, бо так коротше на дві верстви.

Через річку на краю Вербівки нещодавно спорудили новенький місток. Біля нього так і лишилася двадцятип'ятипудова чавунна «баба», якою забивали палі під час будівництва. Напередодні ярмаркового дня вербівські чоловіки гуртом поставили цю чавунну «бабу» посеред містка, унеможлививши таким чином проїзд возами.

Уранці другого дня, ще тільки сіріло, перед містком скупчилася вже ціла валка підвід. Кругом «баби» метушаться чоловік із сорок жидків і ніяк не посилять зрушити її з місця. Порадившись, вирішили звернутися за допомогою до місцевих мешканців. У першій же хаті дід Йосип надоумив їх:

— Просіть коваля Харченка, лише він вам зможе допомогти.

Приплелися посланці до нього, жаліються всі гуртом:

— Тільки ви можете зарадити нашому горю. На містку лежить якась залізяка важка, не дає проїхати.

Батько їм втлумачує:

— Не годиться їздити по засіяних полях людських. А ви громаді села не корилися, тому вона й заповзялася цього разу витребувати з кожної підводи за нанесені збитки по карбованцю. Коли ж і надалі будете їздити навпростець полями, тоді можете лишитися й взагалі без коліс. Ну, а тепер ідемо до містка, і зберіть по карбованцю.

— Ну, а як же залізяка? — журяться посланці.

— «Бабу» з містка я прийму, щоб звільнити проїзд.

Гроші зібрали. А він, натужившись, важку «бабу» за вухо перетяг на інше місце й торгівці рушили далі в Телепине на ярмарок. Зібрані гроші, як і домовлялися, розділили між вербівчанами, які на полях отримали збитки.

VI

У ярмаркові дні частенько носить коваль продавати свої вироби: сокири, ножі, ножиці, долота, серпи, свердла й інше, а малюки Антін, Артем та Іван усідаються на причілку, який обігріває ласкаве сонце, і нетерпляче очікують.

Батько завжди з такої нагоди, неодмінно приносить із Телепиного гостинців: дуже солодких ріжків, розмальованих коників, а іноді риби, що дуже дивно пахне. Коли мама допомагає йому нести на ярмарок те залізяччя, тоді, за її порадою, діти виносять старе рядно, простеляють його на возі, який стоїть завжди на причілку й терпляче чекають батьків. Товар батьковий розкуповують охоче, бо він добрячого ґатунку.

Як приходить неділя, зранку не їдять, доки церковна служба не закінчиться. Малеча на вулиці нудиться під тином, очікуючи на мирян із церкви. Виглядають своїх і діти що мешкають через шлях, сидять, гойдаються на схилених воротях.

Коли святково одягнуті богомольці починають мрячити в кінці вулиці, значить служба в церкві вже скінчилася. Сусідські діти мчать стрімголов до хати й кожен виносить пироги. Сідають на воротях і через шлях хизуються перед ковалевими дітлахами, які смаковиті в них наїдки. Ті ж, у свою чергу, також пурхають прожогом, з легкістю метеликів, до своєї хати. Хапають по шматку житнього хліба й мовчки наминають. Житняк із вітром їм набагато апетитніший за пироги з сиром, а мама ще не встигла малечі зварити сніданок.

Сьогодні в Харченків на обід каша з молоком! Мама з батьком привели корову з маленьким телятком. Відкладали гроші вже давно з проданих виробів на ярмарках. Корова в дворі — харч на столі, відтепер буде в сім'ї своє молоко! Коли її пригнали з торговиці, мама простелила на воротях свій червоний пояс. Корова, високо піднявши хвоста, переступила його й зайшла в хлів. Радіють усі діти й пасти корову збираються гуртом. А вона кругленька така, з невеликими ріжками, а шерсть точнісінько як у цибулини. Так і назвали її Цибулькою. Обід уже на столі. Мама каже:

— Діти, гукайте батька з кузні, нехай не бариться, а то каша прохолоне.

Вони покликали його й посідали всі вряд на ослонах навколо столу. Батько отбатував хліба партицями й дав кожному по великому шматку. Івану дістався окраєць. За столом уся їхня велика сім'я: батько, мама й старші та менші діти на півзрості. Кашу їдять із однієї миски. Як виїли всю, мама насипала вдруге. Утираються великим довгим рушником, простягненим у них на колінах. Говорити за обідом не годиться. Не можна й з-за столу вибігати, аж поки мама не велить. Коли ненароком додолу хліб упаде, то його треба підняти й поцілувати — бо хліб святий. Так кажуть тато й мама, і всі діти їх слухаються. По обіді всі моляться Богу й дякують тату з мамою, цілують їх у руку, а тоді розходяться кожен у своїй справі: на двір, на город, у клуню, до криниці...

Усе, що лишається, мама зливає до купи, накришує туди трішки хліба й віддає домашнім тваринам, курям або корові.

VII

По сусідству живуть різні люди. Дехто має землю, коней у господарстві для її обробітку, корів. Вони не дуже водяться з сім'єю коваля, гордують безземельними. У дружбі з ним сім'ї двох його братів, що проживають неподалік у широкому спільному дворі, куди сходяться гратися діти. По вуличному їх зовуть Тодосенками. Менший синок сусіда Солом'яного також забігає сюди і, як правило, збирає навколо себе ватагу жевжиків, від яких потерпають садки й городи на Слободі. Діти коваля з Калеником по сусідських городах не шастають, пам'ятають батькове напуття.

Від братів Тодосенків через одну хату вниз живе чоботар Несененко Іван. Його сім'я не має й клаптя землі. Шиють чоботи на ярмарки, переважно жіночі, з того й животіють. П'ятеро шевців-чоботарів сидять із світання до смеркання, заробляють трудові копійки на прожиття сім'ї, а одноліток Івана, шостий їх брат Левко, ще замалий для цього.

Щойно з'явився в їхньому гурті Каленик, як почав підбивати охочих у ватагу для набігів на чужі городи. Іван із Левком із гурту зникають у Левків двір. Уподобали за повіткою затишне місце в картоплі з високим бадиллям. Там уже їм ніхто не заважає малювати букви на шпалері. Іван при собі завжди має огризок олівця, подарунок найстаршого брата Якима, який уже працює в конторі поміщика Дмитра Давидова. Левко з хати виносить шмат старої шпалерини, і вони по черзі вимальовують усе, що їм в голову збреде.

Старші Левкові брати грамотні, бо вчилися в церковно-приходській школі. Є у хаті кілька книжок про житіє святих, та не це приваблює хлопців, їх інтерес — назва й та чи інша буква. Назви чіпляються за пам'ять не завжди, тоді підказує Левковий старший брат Хрисань. Те, що не дійшло до тями, він терпляче втлумачує. За літо «картопляні самоучки» навчилися неквапом читати надрукований текст із «Ветхого завіту». Правда, у ньому трапляється багато незрозумілих їм слів, та їх трактує Хрисань, звісно, які сам знає. Невдовзі Іван уже може прочитати дещо й розуміє прочитане.

У сім'ї коваля грамоту знає лише найстарший син Яким, що давно закінчив церковно-приходську школу. Якось приніс він малому брату книжечку «Як дбаєш — так і маєш». Той радів безмежно, бо написана вона на зрозумілій, рідній українській мові. Іванове навчання грамоті батьки сприймають двояко. Батько спочатку увагу на це не звертав, бувало казав: