Готель між двох світів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Готель між двох світів

Жульєн Порталь.

Маг.

Раджапур.

Доктор С.

Президент Дельбек.

Лора.

Марі.

Хлопець у білому (роль без слів).

Дівчина в білому (роль без слів).

Обстава весь час однакова.

На початку — дуже дивний звук, подібний до гудіння потужного протягу…

Таке враження, ніби цей вітер надзвичайної сили може підхопити й понести на крилах могутнього подиху будь-що — людей, човни, будинки, дерева…

Завивання гучнішає, надувається, харчить, розбухає аж до неможливого — й раптом за кілька секунд згасає. Одночасно з останнім бурмотінням вітру чути і гуркіт ліфту, що зупиняється.

На сцені спалахує світло.

Перед нами — рецепція у готелі.

Зала вабить око стриманістю, затишком, притлумленим штучним світлом — а ще традиційними кріслами перед низькими столиками; від стійки рецепції — цієї миті за нею нікого немає — уявні пожильці розходяться двома коридорами, які ведуть до кімнат; перший коридор позначено літерою В, другий — літерою Ж.

Лампочка над ліфтом показує, що хтось прибув. Дзенькання. Дверцята відчиняються.

Сторожко роззираючись, із явно збентеженим виразом обличчя Жульєн — ще досить молодий чоловік у світлому плащі — однією рукою чухмарить собі голову, а другою спирається на дверцята ліфта. Потерши чоло, він збирається з силами і поволі виходить. Рухається він досить непевно, ніби щойно зазнав пригоди, яка його спантеличила.

Якусь мить Жульєн роззирається, потім підходить до стійки рецепції. Відразу бозна-звідки з’являється довготелесий служка, що ґречно всміхається.

Жульєн спирається на стійку.

Жульєн. Де я?

Замість відповіді служка повагом простягає Жульєнові ключ.

Жульєн. Авжеж, ви маєте рацію — мені слід відпочити.

Служка робить знак. Дівчина в білому — така ж вправна й мовчазна, як і він, — наближається до Жульєна. Вона мовчить, але Жульєн відповідає їй так, ніби вона до нього звертається.

Жульєн. Звісно, в мене є речі — вони у моєму авто, — проте… (Він нишпорить у кишенях, шукаючи ключі, але не знаходить їх. Тоді сумно зауважує:) Нехай… повернемося по них пізніше…

Служниця бере його за руку й веде до коридору, позначеного літерою В. Проте Жульєн раптом зупиняється й обертається.

Жульєн. Певно, ви мали б занотувати моє ім’я… бо що як хтось мені потелефонує…

Служка показує йому журнал реєстрації пожильців.

Жульєн. О… то ви вже занотували… це добре… (Він явно збентежений.) Авжеж, ви маєте рацію, мені конче слід відпочити…