Казка про недотепного Короля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що не так з моєю манерою? Вона недостатньо велична? — Король граціозно, повільно пройшовся залою.

— У тому й справа, — відповів Чарівник. — Вона занадто велична! Ви взавтра зустрічаєтеся з простими людьми й нам необхідно показати їм, що ви не лише Король, а й звичайна людина. Така сама, як вони! — Чарівник зробив виразну паузу. — Необхідно вибрати одяг, у якому ви прийдете. Ваш зовнішній вигляд повинен продемонструвати всім, що ви дотримуєтеся у житті простоти. Намагайтеся уникнути показового скупердяйства. Бажано, щоб ви одягнули напіввійськовий, не новий мундир, щоби підкреслити, що ви лише солдат, який сумлінно служить своєму народові та королівству.

«Зі старого одягу ідеально підійде кітель з вензелями», — подумав Король. — «Я його вже одягав один раз».

— Офіціоз розбавимо якою-небудь яскравою, курйозною дрібничкою, що приверне увагу, — Чарівник задумливо наморщив лоба. — Можливо, це буде в міру епатажне, кумедне взуття.

— З цим проблем не виникне, — погодився Король.

— Краще хай люди обговорюють ваші черевики, ніж те, що в них немає хліба, — додав чародій. — «Народне обговорення» помічники підготують для вас у належному вигляді заздалегідь. Зовнішній вигляд — це перший крок до успіху! Потрібна ще певна недбалість. Напевно буде краще, якщо завтра ви не поголитеся. Це додасть вам вдаваної, помірної мужності й упевненості. Нехай всі думають, що ви так багато й старанно працюєте заради суспільного блага, що в вас немає навіть часу поголитися. Ще один важливий момент. Треба вирішити, як саме завтра ви зійдете з гори і з палацу на площу до людей. Можливо, треба буде скористатися громадським транспортом.

Король здивовано подивився на чародія.

— Але гадаю до цього не дійде й ми обмежимося лише чимось бюджетнішим за королівський екіпаж, запряжений дванадцятьма важковозами.

— А що я внизу буду робити? — схаменувся Король.

— Вислухаєте подяки, потиснете руки, з’їсте шаурму й проголосите звернення. — Чарівник простягнув Королю папірець. — Воно невеличке. По обіді до вас прийде майстер риторики та ораторського мистецтва. (Майстер риторики та ораторського мистецтва вклонився Королю). Розставите з ним акценти, проаналізуєте та розділите текст на смислові відрізки. Відзначте олівцем паузи. Також треба буде попрацювати над дикцією та інтонаціями. Обов’язково зверніть увагу на мову тіла і жестів. Ваше звернення повинно звучати чітко, переконливо та зрозуміло.

— Я його завчу, — швидко пробігши очима текст звернення, сказав Король.

— Було б непогано, — погодився Чарівник. — Тепер я за вас спокійний, бо залишаю в хороших, а головне професійних руках. Хочу, тільки ще нагадати про винагороду…

— Тримай, — Король кинув Чарівнику важку в’язку ключів від кліток. — Я свого слова дотримуюся. Якщо виконаєш обіцяне, забереш взавтра альбіносів.

— Дякую Ваша Величносте.

Глава X. Отрута

Аудієнція закінчилася. Чарівник відкланявся Королю й покинув залу. За дверима він зіштовхнувся з Пройдисвітським.

— Чи можу я сьогодні бути чимось корисний? — з надією поглянув Радник на чародія.

— Так, принеси мені що-небудь попити, — зверхньо відказав той.

Образився Головний Радник, проте й знаку не подав.

— Давно хотів спитати, навіщо тобі звірі альбіноси?

— Підслуховував мою розмову з Королем? — Чарівник докірливо зміряв очима Головного Радника.

— Звичайно.

— Ну що ж, справа майже завершена, — ховаючи до кишені в’язку ключів промовив Чарівник. — Залишилося виконати лише дрібні формальності. Гадаю, можна вже розповісти. Річ у тім, що внутрішні органи білих звірів надзвичайно коштовні. На чорному ринку магів і чаклунів їх вартість сягає захмарних висот. Тільки за одне серце білої жирафи я отримаю золота більше, ніж Король здатен мені дати.

«Як я одразу не здогадався», — подумав Пройдисвітський.

— Але я б звісно не став працювати заради такого дріб’язкового виторгу. Мені необхідно значно більше. Я не збираюся все життя мати справу з тарганами, жабами, пацюками, граками, зміями, хробаками та дурнями. Коли взавтра я отримаю своїх альбіносів, я візьму печінку ведмедя, мозок лемура, шлунок пантери, отруту мамби та пеніс носорога й зроблю еліксир філософів.

Головного Радника кинуло в піт. Він розстібнув комір сорочки й непомітно обтер носовичком лоба.

— Я стану наймогутнішим чародієм у світі! — не помічаючи переміни в поведінці Радника, вів далі Чарівник. — З допомогою еліксиру, я зроблю стільки золота, що воно стане дешевшим за пил. Я створю прекрасний новий світ, у якому всі житимуть вічно!

Думки, розтривожені почутим, заметушилися в голові Головного Радника, як сполохані горобці під дахом ринку: «Так-так! Що то за дурня з золотом і новим світом? Що я в новому світі буду робити? В старому я принаймні все добре знаю й почуваю себе тут, мов риба у воді. І що в цьому новому світі станеться з моїми заощадженнями, які я відкладав усе життя на старість й зберігаю в золотих монетах? Мені це все не подобається. Та-а-ак! Я мушу… Якось врятую старий, добрий світ. Треба поквапитися. Через таємні наради за зачиненими дверима, на які мене не кличуть, я втрачаю вплив у королівстві. Завтра може буде пізно. Необхідно діяти на випередження. Гм-м… Перстень!»

Мав Головний Радник масивний перстень з великим дорогоцінним каменем. Цей перстень подарував йому на повноліття його тато, попередній Головний Радник. Перстень той був зі секретом. Якщо повернути камінь і відсунути кришку, відкривався в персні тайник із зеленим порошком. Пройдисвітський довго беріг цей порошок для особливого, саме такого випадку.

— А чи не відсвяткувати нам успішне завершення справи? — запропонував Радник і вийшов на хвильку з галереї. Повернувся Пройдисвітський з двома фужерами та півторалітровою, товстостінною бутлею зі сріблястим мюзле на горлечку. — Я приніс чудовий, рожевий, суничний лимонад. Його роблять з диких суниць, які збирають у навколишніх лісах. Місцева суниця має особливий, вишуканий смак і тонкий аромат ранкової свіжості з легкою ноткою карамелі.