Білий Ріг: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Українець ствердно хитнув головою, стежачи за гігантським із сталевими відблисками валом, який грізно здіймався праворуч.

Склавши свої крила, бригантина скидалася тепер на великого пошарпаного птаха. Небо закривали густі хмари. Вітер то слабшав, то налітав поривами, несучи здалеку ніби хор глухих зойків, у який час від часу вривалися пронизливі звуки труб.

Якесь важке, лиховісне очарування було в голосі наростаючого шторму. Велетенська його сила ладна була ринути на стару бригантину, що борсалася серед хвиль, і шестеро моряків відчули себе такими ж одинокими, як тоді, коли залишали свій тонучий «Котлас».

Море шаленіло. Величезні, згори до низу вкриті піною вали здіймалися на десятиметрову височінь. Вітер з ревінням обламував гребені, і піна, схожа на розкуйовджені сиві патли, летіла за вітром. Здавалося, кожен велетенський вал, здіймаючись з моря, простягав свої довгі руки назустріч судну. Всі звуки моря злилися в безугавний важкий грім, якому вторило ревіння вітру.

Бригантина під єдиним уцілілим марселем мчала на фордевінд. Скрип судна, голоси людей потонули в оглушливому гуркоті шторму. Щогли, здавалося, безшумно розгойдувались і гнулися в своїх гніздах, загрожуючи звалитись на палубу. Бушприт то опускався вниз, ніби збирався врізатися у прямовисну водяну стіну над глибоким урвищем між двома хвилями, то намагався простромити важкі бурі хмари. На палубі мчала, кружляючи, запінена вода, водоспадом падаючи із шканців. Іноді передня частина судна зникала, відрізана стіною піни, що хлюпала поперек палуби, або велетенський вал обрушувався своєю верхівкою, наздогнавши втікаючий парусник. Тоді, чіпляючись з усіх сил за поручні, зігнувшись, затамувавши подих, моряки відчували, як осідає під ними судно, придавлене багатотонною вагою і, нарешті, рвучко, ніби зібравши останні сили, випростується, скидаючи з себе гнучкі щупальця моря, які, звиваючись і пінячись, знову зникають за бортом.

Старпом разом з Титаренком, обливаючись потом під наскрізь промоклим одягом, міцно тримали штурвальне колесо. Штурвал чинив опір, найменша несправність стерна загрожувала негайною загибеллю. Ільїн намагався вгадувати в шаленому танці хвиль ту лінію, тримаючись якої, судно, мов балансуюча над прірвою людина, можливо, і врятувалося б.

Решта моряків, знемагаючи від утоми, безупинно качали помпи: вода в трюмі — через шви, що розійшлися — швидко прибувала. Ніхто не відчував страху — занадто шаленою була боротьба за життя.

У просторій кают-компанії англійського крейсера «Фірлес» яскраво горіло світло. Більшість вільних офіцерів зібралися тут, розмістившись у зручних шкіряних кріслах. Качка виснажувала, не даючи можливості щось робити чи спати.

— Жахлива річ, джентльмени, бути зараз у морі! Наше патрулювання припало якраз на початок осінніх штормів, — промовив молодий лейтенант до свого сусіда.

— Нічого, скоро повернемось на базу, — обізвався той, не розплющуючи очей.

— Люте тут море, — говорив лейтенант. — Я тепер розумію, чому норвежців вважають найкращими моряками в світі!

— Де це ви таке чули, Нойєс? — глузливо і недбало запитав інший офіцер. — Найкращі моряки ми, англійці.

Між офіцерами виникла суперечка. Настрій трохи покращав. До кают-компанії, прикривши очі хустинкою, зайшов ще один офіцер. Червоне обличчя прибулого свідчило, що він тільки-но з палуби. Кілька голосів навперебій привітали офіцера:

— Нарешті, Кеттерінг! Змінилися?

— Ми нудьгували без ваших старовинних оповідань…

— Що там нагорі?

— Бенкет сатани, — відповів Кеттерінг на останнє запитання. — Зараз сам капітан на містку. Будемо повертати на фордевінд.

— Чудово! — зрадів хтось.

— А ми тут сперечалися, сер, — шанобливо звернувся до Кеттерінга лейтенант Нойєс. — Чекаємо вашого авторитетного висновку.

— Про що сперечалися?

— Які моряки найкращі в світі.

— І що ж вирішили?

— Думки розійшлися, — втрутився офіцер, що сперечався з Нойєсом. — Я кажу — ми, англійці, Нойєс — норвежці, Уотсон — японці, а Кольвер присягається, що кращих за турків не було й немає моряків.

— Суперечка цікава, — посміхнувся Кеттерінг, — але я боюсь поспішати з висновком. Можу розповісти одну невеличку історію, яка відбулася понад століття тому. А потім ми обміркуємо всі доводи на користь тієї чи іншої нації. Згода?

Офіцери погодились. Кеттерінг сів зручніше в кріслі, розставивши довгі ноги, і запалив люльку. Помовчавши, він почав:

— Ви знаєте, що я працював до війни в архіві Адміралтейства за дорученням Парусного клубу. Серед інших документів знайшов цікавий рапорт полковника індійських колоніальних військ Чеверленджа і сублейтенанта флоту його величності Губерта про причини загибелі трищоглового корабля Ост-Індської компанії «Фейрі-Дрегн» у тисяча вісімсот сімнадцятому році.

Цей корабель потрапив у великий циклон в Індійському океані. Шквал налетів так раптово, що рангоут корабля був дуже пошкоджений, вантаж перемістився в трюмах унаслідок крену. Тільки вправність досвідченого капітана та героїчна робота матросів вивели «Фейрі-Дрегн» з надзвичайно небезпечного становища. На нещастя, шквал був передвісником страшного циклону, опиратися якому пошкоджений корабель, кінець кінцем, уже не міг… Чорт! — урвав свою розповідь Кеттерінг.

Крейсер повалився на борт, різко вирівнявся і шугонув у протилежний бік.

— Слава богу, повернули… Коли розбитий корабель уже занурювався в океан, — почав знову Кеттерінг, — з нього помітили бриг невідомої національності, що також ішов на фордевінд і наздоганяв тонучий «Фейрі-Дрегн». Незграбний широкий корпус судна час від часу весь зникав у велетенських хвилях, було видно тільки верхівки двох його щогл. Судно йшло під єдиним парусом, який не відповідав силі циклону, — нижнім марселем. Вражені тим, що судно було в цілком задовільному стані, моряки з тонучого корабля дали сигнал небезпеки. Невідомий бриг почав обережно наближатися до «Фейрі-Дрегн», але тут «Фейрі-Дрегн» пішов на дно…

До кают-компанії швидко зайшов старший офіцер у штормовому одязі, з якого ще стікала вода, і кинув мимохідь стюардові: