Читать книгу « Коханки» онлайн.

І от тепер ці старі, зірвані з місця бурею, стояли, готові переїхати в тісну холостяцьку квартирку, щоб звільнити побільше місця молодим, котрим належить тепер увесь світ, а отже, і їхній перебудований будинок, який збільшився в розмірах.

Попереду в старих — однокімнатна квартирка, а за нею маячить уже й будинок для людей похилого віку.

Прощай, і якщо назавжди, то назавжди прощай!

Хутчіш, хутчіш, уже час їхати!

Наостанку ще раз взяти на руки онучка, приголубити його й обійняти міцніше, ще раз скинути на невістку отруйним поглядом і знову побачити, яка вона легковажна й порожня, ще раз охопити прощальним поглядом колишні власні володіння, сад і альпійський куточок, дві сосни й клумби із трояндами. На що перетворять цю розкіш молоді, не звичні до праці садівника руки? Чи зійде все нанівець, або ж вони будуть доглядати за садом як ведеться, так, як це завжди робив батько-дальнобійник, попри всі свої болячки? Сльози бринять у бідолашного татуся на очах, з куточків губ сочиться струмок слини, і він потихеньку, відвернувшись від усіх, витирає те й інше хусткою.

І в матусі на серці лежить камінь.

Ні, молодим не треба це бачити, хай вони і далі будують своє життя без жодних перешкод, так, як їм цього хочеться, а ми, старі, не стоятимемо в них на шляху!

От тільки Бріґітта геть зіпсувала нашого Гайнцика. Якби не вона, ми б тут так і залишалися і як і раніше сіяли, обробляли землю, збирали урожай.

От через Ґітті, через невістку, нас і розлучають із нашим онученям, насолодою й гордістю для нас на старості літ.

— Ми будемо до тебе часто приїжджати, Ґаральде! Ти ж радітимеш, якщо бабуся й дідусь до тебе приїдуть?

І сяючий Ґаральд говорить, що буде радий і що бабуся з дідусем обов’язково приїдуть із подарунками. Розчулена бабуся обіцяє приїздити з подарунками. Їй несила повірити, що доведеться тепер жити в затхлому місті, де немає ні дерев, ні трави, немає більше й власної ощадкнижки, а є тільки холодна, самотня, сумовита бетонна пустеля. На багато кілометрів навколо.

І нікого навколо, з ким би можна було перемовитися слівцем.

Нікого, хто б спілкувався з тобою по-людськи й дружелюбно в цих силосних вежах із бетону. І випало ж нам пережити таке на схилі днів!

Утім, молоді, напевно, мають слушність.

— Ґаральд — ну просто чудовий карапуз.

Він — спадкоємець і майбутній власник батьківського підприємства. Те, що створив батько, малюк потім зможе ще більше розширити. Основа для цього вже є.

І, дивися, Ґаральде, не розтринькай батьківську спадщину, не розтринькай, коли настане твоя черга володіти!

Нехай твоя мати й стерво, що зіпсувала нам нашого Гайнцика, але твій тато, він подбає про те, щоб з тебе виросла гідна людина, адже він і сам — людина тямковита. І дідусь тебе дечого ще може навчити з того, що має знати справжній чоловік. Приміром, як лазити по деревах, як зробити рогатку, щоб стріляти у птахів, як грати в залізницю, як не ревіти, немов дівчисько, коли розіб’єш коліно. Дідусь вас часто відвідуватиме, щоб трохи попоратись у саду, адже в молодих на це немає часу. І бабуся до них приїде. І коли дідусь до тебе приїде, він покаже тобі, Ґаральде, як стати справжнім великим чоловіком!

Адже й дідусь — теж чоловік.

А Гайнцу нетерпеливиться, адже йому потрібно терміново виїжджати за заявкою на установку обладнання, доведеться незабаром наймати помічника.

Гайнц думає про себе, що пора б батькові, цій старій дупі, вимітатися з будинку, а то йому й допомогти доведеться; у Гайнца швидко терпець урветься. Хай старий пердун приїжджає в гості скільки йому влізе, але зараз йому час нарешті відчалювати. Відвідуйте нас скільки вам заманеться, Ґаральд і моя дружина вам особливо радітимуть, і я, звичайно ж, ваш син Гайнц.

І про себе, щоб вони не почули: «Провалюйте ж нарешті!» Від’їзд цей досить сумний.

Бріґітта, господарка будинку, виходить попрощатися, відірвавшись від домашніх турбот. Вона перетворилася на повненьку охайну дамочку. Відразу видно, що заміжжя їй пішло на користь. Вона сяє чистотою й акуратністю, як меблі в неї на кухні. Ненависть уже з’їла Бріґітту зсередини. Вціліло лише одне почуття — радість власниці. Бріґітта тримається за власність залізною хваткою.

Бріґітта, дружина й мати сімейства, якій довелося за останні роки не одну сотню раз перечистити їхній спільний клозет, прощається зі свекром і свекрухою, насилу стримуючи ненависть. Нарешті ми одні. Нарешті авто від’їздить.

Нарешті родина залишається без сторонніх і може вести своє сімейне життя, як і личить нормальній родині.

Гайнц і Бріґітта, не відкладаючи на потім, одразу починають своє сімейне життя, що день у день означає те саме: робота, робота й ще раз робота.

Адже лише робота робить життя прекрасним, і лише робота становить саме життя. Молода пара успадкувала від літніх батьків таке ставлення до життя, а ще — їхні заощадження, які вкладені в будинок і фірму.

Бріґітта знову обводить поглядом своє маленьке царство, що незабаром виросте в розмірах. Останнє рішення, щоправда, ще не прийняте, Гайнц має його прийняти. Потім, глибоко зітхнувши, Бріґітта направляється в будинок, копняками женучи перед собою Ґаральда.

Татусь уже виїхав.

Ґаральд ще не навчився як слід говорити.