Читать книгу « Коханки» онлайн.

Що розум у Бріґітти курячий, то чим усе закінчиться, поки що незрозуміло.

Адже, зрештою, будь-який менеджер, який щось планує, може підійти до всього з головою, а Бріґітті доводиться розраховувати тільки на свої роботящі руки. Та й квит. Зате руки її можуть працювати за трьох, якщо потрібно. Потрібно. Заради Гайнца.

Гайнцовій матері Бріґітта годить як лихій болячці. Ладна підбирати за нею лайно, як ось у тому унітазі, що його вона драїть. «Одного чудового дня я пошлю все це до біса, бо майбутнє лежатиме переді мною. Ні, щойно я позбудуся лайна, це й буде моє майбутнє. Спочатку мені треба дійти до належного становища, тоді я ЗМОЖУ розраховувати на майбутнє. Майбутнє — це розкіш. Забагато його ніколи не буває».

Цей маленький епізод не значить нічого, крім того, що Бріґітта вміє працювати, якщо буде треба.

А працювати треба.

Приклад перший: Паула

Паула і її приклад. Паула родом із села.

Досі сільське життя держало її у цупких шорах, її і її заміжніх сестер Еріку й Ренату. Їх уже можна не брати до уваги, справа стоїть так, немов їх і на світі не було. З Паулою все інакше, вона — із сестер найменша, і весь світ ще перед нею. Їй п’ятнадцять років. Вона досить доросла, щоб замислитися над тим, чим їй зайнятися далі: сидіти вдома чи податися в крамарки. Сидіти вдома чи податися в крамарки.

У її віці всі дівчата досить дорослі, щоб прикинути, що його далі робити. Школу вони закінчили, всі чоловіки з села або вже лісоруби, або ще вчаться на столяра, електрика, бляхаря, муляра, або влаштовуються на фабрику, або намагаються знайти місце столяра, електрика, бляхаря, муляра або різнороба на фабриці, щоб, урешті, вернути у ліс й валяти дерева. Дівчата стають їхніми дружинами. Єгер — ремесло краще, проте на цьому місці завжди опиняється якийсь приблудько. Ні вчителя, ані священика в селі нема, бо, зрештою, церкви з школою нема і в заводі. Та й таке тепленьке інтелігентне місце завідувача місцевої філії універсаму теж доп’яв приплентач, під орудою якого працюють три крамарки, вони із села, й одна учениця, вона теж із села. Жінки працюють крамарками або помічницями крамарок, поки не вийдуть заміж. Коли вони виходять заміж, то кидають ту торгівлю, бо і їх самих уже продали, і на їхнє місце приходить нова крамарка й торгує собі далі, одна миттю змінює іншу.

Так згодом виник природний кругообіг: народження, вступ у життя й заміжжя, а відтак слідом — виборсування з життя, а дочки сидять удома або торгують, найчастіше — сидять удома, потім дочка входить у життя, а мати з нього виборсується, дочка виходить заміж, кидає роботу, прибирає ногу, щойно ступивши на першу життєву сходинку, теж народжує дочку, і продуктова крамниця — своєрідний поворітний круг у природному кругообігу природи; в овочах і фруктах відбиваються пори року, відбивається людське життя в різноманітних формах його вираження, в одній-єдиній вітрині відбиваються уважні обличчя крамарок, які зійшлися сюди, щоб дочекатися заміжжя й життя.

Але заміжжя завжди приходить саме, не беручи із собою життя. Заміжні жінки в крамниці не працюють, хіба в тому разі, коли чоловік сидить без роботи або скалічився. А горенько всі чоловіки топлять у чарці.

Робота в дроворубів важка й небезпечна, вже траплялося, що хтось і додому не вертався.

Тому вони й насолоджуються життям по повній програмі, поки молоді.

Жодному дівчиську, якому виповнилося тринадцять, не дають спокою. Один одного хоче обставити, всім кортить побуцкатись, а як дійде до цього, то по селу лиш виляски йдуть. І далі, по всій долині.

А коли молодість добігає кінця, парубок приводить у будинок старанну, хазяйновиту дружину. Молодість скінчилася — старість на порозі.

Жінка і собі віддівочила, надходить час народжувати дітей.

Чоловікам легше, вони дорослішають і старіють, знай собі заливають за комір, аби підтримати сили й захиститися від хвороб, приміром, од раку, а от жінки воюють зі смертю роками, часом настільки довго, що дорослішають їхні дочки й поруч із ними вступають у свою сутичку зі смертю. Жінки переймаються ненавистю до своїх дочок і хочуть, аби дочки віддали Богу душу якнайшвидше, як вони, матері, колись-то.

А значить, терміново потрібен чоловік.

Інколи одна з дочок не хоче вмирати так швидко, — вона залюбки побула б кілька років крамаркою й пожила! Атож, пожила! Часом одній із дочок навіть щастить улаштуватися крамаркою в райцентрі, у місті, де є повно різних професій, де є священики, учителі, робітники, теслі, слюсарі, є годинникарі, лікарі, м’ясники! Є ковбасники. Є чимало інших професій. Є багато можливостей жити в прекрасному майбутньому.

А проте, прив’язати до себе чоловіка зі сподіванками на прекрасне майбутнє — це тобі не смішки. Гарні професії-бо пов’язані з особливими перевагами, ось і вимагають чоловіки, які мають ці професії, щоб їм дозволили все і відразу. А все відразу не дозволиш, адже представник гарної професії відразу захоче когось кращого, і край. Лісоруб ще почекає, а от представник гарної професії — ні. Ніхто із цих дівчат звідти не вертався, хіба що приїздили погостювати й привозили із собою байстрюків.

Вряди-годи хтось із тих, що виїхали, приїздить з дітьми відвідати матір і батька і, звісно, ніяк не нахвалиться своїм життям. Чоловік гарний, усі гроші приносить додому, п’є до міри, на кухні — нові меблі, і пилосос новий, і Гардини, і столик знову ж, і новий телевізор, плиту, щоправда, взяли в комісіонці, але вона майже як нова, і підлоги як нові, якщо їх помити й натерти як слід. І дочка як нова, але незабаром вона влаштується крамаркою й почне швидко старіти й спрацьовуватися.

Але чому, скажіть, будь ласка, їй не старіти й не спрацьовуватися, якщо матір і саму життя вже пошарпало? Дочка незабаром матиме попит, їй самій це вже потрібно, і давайте сюди нового залицяльника з гарною професією, на вибір тут священики, вчителі, фабричні робітники, бляхарі, теслі, слюсарі, годинникарі, м’ясники! А також ковбасники! І ще, і ще, і всі вони ласі до жінок, як кіт на сало, і чоловіки ними користуються, проте самі нізащо в світі не хочуть купити вже використану бодай раз жінку й користуватися нею далі. Ні. Ось і виникають проблеми. Де ж його взяти тих невикористаних жінок, якщо ними постійно користуються? Проституції не існує, але існує ціла купа позашлюбних дітей, не треба було їх робити, а вона це зробила, їй їх зробили, постаралися добряче, і от стоїть вона перед нами й сама має робити всю роботу, навіть і ту роботу, що її зазвичай робить чоловік, а дитина залишається з бабцею, яка ненавидить і мати, і дитя. Використаних жінок беруть за себе рідко, а якщо беруть, то тільки з перших рук. І все життя їм доводиться слухати: якби я не взяв тебе за себе, ніхто на тебе б і не поласився, і довелося поламати голову, де брати гроші на себе й на дитину, проте я таки взяв тебе останньої миті, і ти можеш брати гроші в мене, але спершу я візьму грошей на бухло, а тоді візьму в тебе ще раз, і ще, скільки захочу, а вже потім, щоб хтось не скористався, бува, нашою дочкою протиправно, я простежу за тим, аби вона не стала такою, якою була її мати, ПЕРШЕ НІЖ її взяли.

От і випадає їй чекати, поки її візьмуть, а візьмуть уже після того. І хай потім її беруть, але тільки після того як. Якщо вона допустить, як ти, що її візьмуть перш ніж, то хай вона потім тішиться, якщо її взагалі хто-небудь візьме. І хай вона радіє, що в неї такий гарний батько.

Як воно страшно — так повільно вмирати. І чоловіки, і жінки разом рухаються до смерті. Щоправда, у чоловіка є якась розривка, він сидить зовні й, як дворняга, сторожить дружину. Він сторожить готову спочити навіки. А дружина сторожить його зсередини, сторожить від жінок, які приїхали в село влітку погостювати, сторожить дочку й гроші на господарство, аби він їх часом не пропив. А чоловік сторожить дружину зовні, сторожить від чоловіків, які приїхали до них улітку погостювати, сторожить дочку й гроші на господарство, щоб щось потягнути з них і пропити. Отож, руч об руч, рухаються вони до смерті.

І дочка чекає не дочекається, поки і їй дозволять померти, і батьки запасають, готуючись до її смерті: простирадла й рушники, серветки й старий холодильник. У ньому вона збережеться хоч і мертва, зате свіжа.

А що буде з Паулою? Вона буде крамаркою або ж сидітиме вдома? Тільки за цим всім не забути б про Паулу! Адже йдеться тут про неї. Що буде з Паулою? Помре вона раніше або пізніше? Або й не починатиме жити? Помре відразу? Не дочекавшись, а тоді — вже запізно, дитина вже є, а мати вмирає відразу, та не так, як усі, — після весілля? НІ! Паула хоче-бо вивчитися на кравчиню. У селі про таке ніколи й не чули, щоб дівчина хотіла на когось ВИВЧИТИСЯ. Коли б чого не трапилося.

Мати питає:

— Пауло, йшла б ти краще в крамарки, бо в крамниці легше познайомитися з хлопцем, або, може, сидітимеш удома, якщо ти вже з кимсь познайомилася?

Мати каже:

— Пауло, тобі ТРЕБА стати або крамаркою, або домогосподаркою.