Читать книгу « Коханки» онлайн.

Паула у вихідній сукні сидить на кухні й чекає. Свою голову, якій дісталося стільки ляпасів, вона ховає в животі, якому дісталося стільки стусанів. Вона згорнулася в клубок, немов їжачок, хіба що голок бракує. Руки її, що ще не пройшли іспит на швейну майстерність, безпомічно тримають тканину, що розпустилася по нитці. Шевство їй не підмога. Паула й майстерня занадто недовго були знайомі. У Паулиній голові набухає, немов маленька брунька, думка про те, а чи не краще було вибрати шевство замість Еріха. Бруньку відразу обривають і розтоптують. У Паулиному серці тихо в’яне останній паросток кохання. У мийці тихо дрімає брудний посуд. У великій сковорідці разом із пригорілим жиром накопичується чергова порція ляпасів, які одержить Паула, якщо негайно ж не збереться все помити. Еріх вирішив притиснути Паулу, і ні до чого гарного це їх не привело, хіба що принесло Паулі горе, від якого їй і раніше нікуди було дітися. По суті, це навіть відкинуло Еріха назад у його кар’єрі автомобіліста й власника мопеда. Як не крути, дитина, якщо захоче, зніме з батьків останню шкуру.

Еріх сподівається, що в цьому конфлікті інтересів перемогу святкуватиме мопед. Висловивши своє рішення про те, що він віддає перевагу мопеду, а не Паулі, прямо у випнуті очі астматика, Еріх сідає в сідло мопеда-переможця й жене щосили на захід слідом за сонцем, яке котиться за гору. Астматик відчуває полегкість. Бо ж від мопеда, який знай їсть гроші, він парубійка зможе позбавити, хіба що з часом.

Розлютовані Паулині батьки скочуються з гори вниз, просто в руки до Паули. Ідучи, вони залишили від Паули одні руїни, тепер же, коли вони переконуються, що вона навіть посуд не помила, від неї після побоїв залишаються самі кісточки і пір’я.

Захід чекає Еріха. Там знову з’явилися дачники, серед них є і жінки.

А отже, Еріхові пощастить гідно застосувати мистецтво кохання.

Паула від страждань ледве не божеволіє. Їй здається, що свідомість залишає її, випливає потихеньку з усіх отворів у тілі, поки не залишиться порожня оболонка. Вона б’ється своєю бідною головою об стіну. Турботливі батьки раді, що не доводиться витрачати сил на новий прочухан. Браво, Паула, вона сама про все подбає.

Жіночої солідарності від матері не дочекаєшся. Якщо вже їй випало подохнути від раку, нехай Паула зазнає душевних мук, це ж бо не так боляче, як муки тілесні, які доводиться терпіти неньці. Батько говорить: «Ступай знову вчитися на кравчиню, щоб потім було на що утримувати дитину».

Паула жалібно пищить: «Ні-і-і!» Вона не відпустить дитину, поки вона не виросте, а потім зустрічатиме її з поїзда й не відходитиме від неї ні на секунду. Вона не поєднуватиме роботу й виховання, адже дитина від цього страждає. Хай уже погано буде самій Паулі.

Паула вистежує Еріха. Вона робить це не для себе особисто, вона піклується про життя майбутньої дитини, яка незабаром з'явиться і значить більше за неї саму.

Еріх її тепер майже не обходить, але для дитини, коли вона навчиться говорити, Еріх — тато, а отже, не стороння людина. Паула сидить у засідці за кущами ліщини, за глодом або за березовим ослоном.

Звідти вона з войовничим вигуком кидається на бідного, втомленого Еріха, що вертається з роботи. Він утомився, утомився, утомився, утомився, утомився. Руки в нього не схожі на руки людини, вони нагадують коріння якогось дерева. Еріх повзе назустріч домашній гавані й вечірньому відпочинку. Паула відбирає в нього останні сили. І при цьому Еріх як людина їй зовсім не цікавий, їй важливий лише Еріх — майбутній тато. Вона забігає вперед, висне в Еріха на шиї й говорить йому про своє кохання і про їхню дитину. Паула розповідає йому про свої почуття, які існують тільки в її словах. Паула більше не відчуває до Еріха нічого, а Еріх до Паули — тим більше. Але Паула не так давно закінчила школу, тому ще не забула всі ті слова, якими позначаються почуття. Еріх у школі ніколи особливо не засиджувався, тому слова, що позначають духовні стосунки, йому незнайомі.

Хіба що горілка з пивом, після них такий дух, що куди там! Ха-ха-ха! У людей тут, якщо мова й заходить іноді про дух, завжди напоготові жарт про винний дух, про горілку або пиво.

Чудовий жарт.

Паула говорить:

— Еріху, ти потрібен мені й нашій дитині, їй, напевно, навіть ще сильніше, ніж мені, але ж і мені ти потрібен як повітря!

Оскільки Еріх потрібен одразу силі-силенній людей, він поступово впадає в гнів. Він занадто інертний, щоб відбитися від усіх, тому він, як божевільний, махає навсібіч кулаками, але попадає найчастіше в самого себе. Останнім часом дістається й Паулі, що дає йому певну втіху.

До Еріха доходить, що його рішення і вчинки зненацька нараз так багато значать для іншої людини. Вона тепер під його ОРУДОЮ. Певного мірою ця людина від нього ЗАЛЕЖИТЬ. Виникає нове, приємне почуття. Еріх не від того, щоб випробувати його в дії.

Нікі Лауда[1] теж увесь час щось випробовує, він навіть випробовував ці класні гоночні машини «Формули-1».

От що пробігає в Еріха в голові.

Вони разом ідуть у старий сарай, тепер їм усе по цимбалах. Паула перенесла таке, що в порівнянні з тим усе, що їй зараз має бути, — просто справжній відпочинок. Нарешті вона може спокійно лежати на спині й відпочивати.

Над скошеним полем у бік лісу летить пташина зграя. Незабаром осінь.

Знаєте, читачі дорогі, за ті гроші, що ви заплатили, не розраховуйте на барвисті описи природи! Тут вам не кіно!

Паула спокійно й безмовно лежить на спині, від сторонніх очей її закриває натруджена спина Еріха, що ганяє туди-сюди по її тілу. Зате вона тепер може трохи передихнути й подивитися в блакитне небо через діри в покрівлі. Повітря вже холодне, незабаром посипле перший сніг. От тільки майбутнє ніколи не почнеться. По землі стелиться туман, стіною піднімається ліс, сутінки поступово вкривають світлі стовбури дерев. «Природа жорстока, — думає Паула, — вона сильніша за людину, у ній таїться прадавня сила».

Якийсь рух неподалік, може, маленька козуля? А по телевізору незабаром почнуться вечірні новини!

Нарешті у Паули випадає нагода хвильку відпочити й, можливо, прив’язати до себе Еріха.

На легкий біль можна не звертати уваги, бувають болі сильніші, і Паула про це знає.

В ієрархії страждань біль кохання посідає нижню сходинку. І коли Еріх, геть не прив’язаний, без особливих емоцій злізає з Паули, витирається, влазить у штани й застібає їх, ще одна надія залишає Паулу, ховається в гниле сіно. Але коли вже однаково втрачаєш надію, то можна хоч трішечки відпочити. Та й дитинчаті корисно, якщо мама приляже.

Ніжності в Паулі немає ані краплинки. У ній взагалі порожньо. Коли її покинуть усі надії, вона стане майже невагомою, як маленьке кошеня або як курча.

Всі м’ясники, ковбасники, столяри, годинникарі, пекарі й сажотруси зникли з обрію.

Подалися слідом за воронами.

[1] Нікі Лауда — відомий австрійський автогонщик. Триразовий чемпіон світу з автоперегонів у класі «Формула-1».