Читать книгу « Коханки» онлайн.
Більше зробити нічого не можна, треба тільки чекати.
Бріґітта й Паула чекають заміжжя.
Гайнц — гарна людина, адже він жениться на Бріґітті через дитину й забезпечить їй майбутнє за допомогою своєї майстерні.
Тягар очікування не заповнити тут ні музикою, ні гарною, захоплюючою книгою, ні телевізором, ані грою в кеглі. Тягар очікування залишив би після себе тільки порожні сторінки.
Еріх — погана людина, адже він не збирається женитися на Паулі заради дитини. Але йому таки доведеться.
Гайнців батько, що так мало домігся в житті, знову демонструє синові спеціальний поліцейський захват і валить його на підлогу. Зношені хребці батька ретельно в цьому беруть участь. Вони посилають у мозок батька сигнали про біль. Батько перестерігає сина з усією енергією свого сумного життєвого досвіду. Гайнц хапає ротом повітря, і йому не вистачає Сюзі. Сюзі хапає ротом повітря, опинившись у міцних спортивних обіймах свого спортивного батька, який теж грає в теніс. Батько радісно обіймає свою дочку, адже вона власноручно спекла чудовий торт.
Батько Гайнца ще не повністю звів рахунки з життям, хоча його хворий хребет навряд чи на що-небудь у цьому житті ще здатен. Від нього немає користі ні для самого батька, ні для його хазяїна й роботодавця. У Гайнца все життя ще попереду, і він у це вірить.
У Бріґітти попереду життя Гайнца.
Поки батько мертвою хваткою тримає Гайнца, використовуючи всю свою силу водія-дальнобійника, вже не здатного на далекі рейси, мати вперлася коліньми в груди Гайнца й заклинає його не віднімати в них силою плоди їхнього ощадливого життя, уводячи в будинок Бріґітту.
Їм більше до вподоби дівчина на кшталт Сюзі. Вони, щоправда, такій дівчині, як Сюзі, зовсім не до шмиги, але вони про це й не підозрюють. Вони вважають Сюзі нижчою за себе, бо ж вона — жінка і її з Гайнцом не порівняти. Як жінка Сюзі, мабуть, і справді нижча за Гайнца, але із свого становища вона буде вища за нього.
Все це занадто складно для батька, який майже все життя бачив самі дорожні знаки.
Це не вкладається в голові матері, яка майже все своє життя знала тільки брудний посуд і турботи про Гайнца.
Ця сцена розігрується тому, що батькові доводиться достроково йти на пенсію; для нього вже припасене місце на балі-маскараді хвороб, на карнавалі болячок, і тому родина більше не зможе відкладати стільки грошей, скільки колись. Тато більше не стоїть, як колись, обома ногами на твердому ґрунті життя. Він тепер по горло в лайні, а це дуже ненадійна опора.
Життя, щоправда, не стоїть на місці, але Гайнцові батьки за ним уже не встигають.
Всі надії тепер пов’язані з Гайнцом, який їх явно розчарує.
Все, що вони нашкрябали й назбирали, належить Гайнцу, адже самі вони небагацько доп’яли.
Зараз для Гайнца найважливіше — іспит на професію, іспит на майстра, електромайстерня й свій магазин.
Заощадженням визначений один шлях — у бік Гайнца і його долі. Тому — геть Бріґітту! А Бріґітта тим часом у кімнаті своєї матері веде розмови із власним тілом. Бріґітта запитує, чи немає там, усередині, маленької, ще не народженої грудочки.
Ні, відповідає нутро Бріґітти, шкода, але поки все пусто. Може, в наступному місяці щось вийде.
Отже, Бріґітта і далі високо тримає голову. Робота в неї в кожному разі є, вона — її одноособова власність. Самотньою їй не бути! Тілесна оболонка Бріґіттиної матері лежить на тахті й читає газету із хронікою великосвітського життя. У своєму будинку вона володарка. А от Бріґітта поки ще не в себе вдома.
У горах, на лоні природи
Тим часом на горі, у маленькому селянському будиночку, зіштовхнулися інтереси сільських трудівників, інтереси людей, які ні в кого не викликали до себе ні найменшого інтересу, які й самі не відають, що в них може з’явитися така штука, як інтереси. І все-таки вони розглядають себе як бензин у двигуні машини, а Паулу — як пісок, який потрапив у нього.
Астматик свистить носом, як миша, на яку наступили. Астматикові немає потреби вимовляти що-небудь уголос, щоб постійно змушувати метушитися своє оточення. На аукціон виставляється жалюгідний Паулин живіт, який незабаром роздується й поважчає, так що за ті ж гроші можна буде одержати кілька кілограмів живої ваги Паули понад куплену. Але це нікого не приваблює. Ішлося б про свиню, цей приріст ваги обертався б, зрозуміло, величезним прибутком.
У випадку з Паулою він говорить лише про те, що вона легко дісталася, занадто легко, і тим важче її тепер прилаштувати в чиїсь руки.
Нікому не потрібен вміст Паулиного живота, ніхто не бажає його ростити й пестити. Нікому не потрібна й сама Паула, ні із вмістом, ні без нього. Навіть на Паулину шкіру не знайшлося б покупців. З неї-бо не зшиєш наволочку й не сплетеш килимок.
Про Паулину голову не йдеться. Якщо знайдеться покупець на Паулине тіло й на її робочі руки, він дістане голову на додачу, на дурняк, як рекламний додаток або як преміальні за вислугу років. Далекоглядні люди, що зібрали велику раду із приводу власності й засобу виробництва на ймення Еріх, оцінюють Паулину голову як недолік, адже вона занадто багато думає, тому керувати нею важко.
Астматик важко дихає через свої зябра й стогне, вимагаючи обіду. Колишній чиновник має право. Паула, що вимагає віддати їй Еріха, має право його вимагати, але нічого не одержить. Еріхова мати зривається з місця й спрямовується до плити, де жариться й париться їжа, і татусь, якому важко розмовляти, не встиг ще чітко прохрипіти свій наказ, як порція гуляшу з’являється на столі.
Підбиваємо підсумок. Паула ніколи не ввійде в цей будинок. Тільки через трупи трьох дорослих людей. У нас немає зайвої роботи, ми самі з усім справляємося. Жінки роблять жіночу роботу, Еріх, чоловік — чоловічу, а її чимало. Крім того, Еріх важливий як добувач грошей. Гроші важать більше, дістати їх ще важче, ніж роботу. Роботи нам завжди вистачає, а от грошей далеко не завжди.
Верховодить усіма диригент-астматик. Він диригує цим оркестром інвалідів, не вимовляючи ні слова. Гостру приправу підсипають хворі ноги матері. Через них робота за плитою, у підвалі, у корівнику й у постелі ніколи не знудить. Недуга присмачує роботу, надто її урізноманітнює.
Астматик — колишній чиновник, і командувати він добре вміє. У нього є й здібності до цього діла. Дихати астматик майже не може, але свої ґрунтовно вимуштрувані здібності продемонструвати йому ще до снаги. Той, хто попрацював на залізниці, збереже свої вміння на все життя, навіть якщо залізниці вже не буде. Паулі тут нема чого шукати, бажати й просити.