Читать книгу « Коханки» онлайн.
Ненависть, немов пожежа, перекочується з однієї гори на іншу.
І в центрі всього — Паула, справжня підпалювачка.
Паула тихесенько леститься до матері, тикається скуйовдженою голівкою під руку, як робила вона, бувало, у дитинстві, коли її хтось кривдив, мило белькоче своє зізнання, просить показати, як краще зв’язати на спицях або гачком миленьку блакитненьку або рожевеньку кофтинку для її з Еріхом плоду кохання. Довіра Паули до матері, як звичайно, винагороджується моторошними побоями й оглушливими злісними криками.
Голова Паули зависла на тоненькій ниточці.
На тілі майбутньої матері від синців нема живого місця. А що буде, коли з’явиться на сцені, яка зветься дійсністю, міцний і сильний батько?
От, до речі, і він; новину йому повідомляють у телеграфному стилі. Нічого втрачати дорогоцінний час! Мати вже ледь відсапується, так стомилася бити Паулу, і про подію вона повідомляє уривчасто, без викладу всіх причинних взаємозв’язків, вона знай лушпарить Паулу.
І батько відразу включається в сімейне задоволення, накидаючись на Паулу, як на загнаного звіра. Найвдаліший час для цього. І хто ж цей кнур, хто цей кнур, якому тепер доведеться на Паулі женитися, хоче він того чи ні?
Справжнє чудо, що Паула в цей веселенький день не стеряла дитину.
От Еріх, свиняче рило.
Нічого особливого потім з Паулою не відбувається. З нею ніколи нічого особливого не відбувалося. Кажуть, що душевні рани болять часом сильніше, ніж рани тілесні. Але ж і тілесні рани болять, адже Паула не з картону зроблена, рани вимагають багато догляду і трохи бальзаму.
Паула відчуває, що до неї ставляться як до незручної й неприємної речі, а не як до людини, але ж вона — людина. Якби батьки з такою ж силою гамселили твердий, непіддатливий предмет, вони б давно собі руки попсували. Нема рації міркувати тут про душевний стан Паули. Вона перетворилася на людину з твердою як камінь, замерзлою душею.
І жоден Еріх отут не допоможе. Еріху місце в лісі, але ліс Еріхові не належить.
Щирої розмови з матір’ю, отже, не вийшло. І вирізки з малюнками для в’язання гачком валяються на підлозі, зім’яті, запаскуджені й зганьблені.
Паула хоча й не зганьблена, проте геть пригнічена. Дитині в її утробі загрожує тепер настільки улюблена й перевірена на досвіді ванна з гарячого мильного розчину, що перетворить її на справжнє янголятко. Щоправда, спрацьовує цей спосіб далеко не завжди, адже життя, що народжується, міцно чіпляється за стінки свого житла. Добротний киплячий мильний розчин з якісних різнобарвних пакетів з мийним засобом, а в ньому чимало добротної отрути. Навіть батька цей засіб відправив би на той світ, якби він надумав ним закусити. Але батько любить закушувати часниковою ковбасою.
До Еріха відправляють парламентера, він бреде через ліси, поля й гірські струмки. Ситуація складається аж ніяк не романтична.
Будемо сподіватися, що садна, синці, рани й синці до весілля заживуть.
У Паулі тихо, геть тихенько звучить пісня.
Ран не буде, замість них — довга, до підлоги, мереживна сукня й фата.
Жодних гарячих мильних ванн, замість них — гарна фата у квітах.
І жодних абортів, самі весільні торти.
І жодних викиднів, суцільні свинячі шніцелі для гостей.
З кухні на Паулу дивляться лютими поглядами, такими їдкими, що й у кухню не ввійти.
Паула править за цапа-відбувайла для стількох надій, що не виправдалися, і життів, що не відбулись. У Паулі вгасають останні почуття. Її тіло геть мертве.
Спроба вбити маленьку Сюзанну в Паулиному животі не вдалася. Мати й батько вбиті життям багато років тому. Для Паули зруйнувався колишній світ; байдуже, адже світ цей і так ніколи не належав Паулі навіть малою своєю дещицею.
У мене є подруга
— У мене є подруга, вона вчиться в гімназії, — кидає Бріґітта у відповідь на побрехеньки, що їх секретарка розводить про Канарські острови.
При думці про Сюзі, її природженого ворога, у Бріґітти в шлунку з’являються спазми, випита кава підступає до горла й мало не бризкає назовні з рота й ніздрів. Бріґітті на хвильку здалося, що нарешті вона завагоніла. Але це всього лише реакція на Сюзі.
Бріґітта розписує, як шанобливо Сюзі ставиться до неї.
Секретарка по-хазяйськи поправляє предмети на столі, їй здається, що вони з шефом — пара чобіт на одну ногу, а Бріґітті далеко до неї. Між нею й Бріґіттою — глибока прірва. Прірва між нею й Бріґіттою зветься «торгове училище».
Більше сказати нема чого, це треба відчувати.