Читать книгу « Коханки» онлайн.
Паулиній матері бажати більше нема чого, оскільки вона вже прожила своє життя, і нічого особливого із цього життя не вийшло.
І оскільки бажати що-небудь для себе запізно, то вона щаслива й без бажань. Мати, щаслива й без бажань, виходить на луки. Вона зупиняється й прислухається до себе. Що там усередині? Чи не звучить пісня? Чи не співає дрізд? Але чує вона тільки свою хворобу, рак, який сидить у ній і їсть її тіло. Проти раку навіть алкоголь — слабка протиотрута.
Хвороба ця на віку бачила багато чого кращого за низ цього зношеного тіла, у якому що тільки не діялося за довгі роки подружнього життя. Про довгі сидіння в окропі, коли треба було зігнати плід, краще помовчимо.
Там, куди жодного разу не заглядав лікар, оселилася ця небезпечна, смертельна хвороба. Усе склалося так, немов мати все життя збирала останні сили, щоб тепер її повільно й болісно вбивали, спустошували зсередини.
Для кого ж старався батько, спустошуючи низ її тіла? Для хвороби. Хвороба пожинає залишки минулих урожаїв. Мало що, щоправда, залишилося. Мати багато чого знає про цю підступну хворобу з недільних додатків до газет, але саме зараз її з усією силою охоплює страх. Хоча вона читала, що страх тільки сприяє хворобі й що треба зберігати щиросердечну рівновагу, вона охоплена жахливим страхом і втрачає будь-яку рівновагу.
Одного разу Паула говорить їй, що піде до гінеколога, аби він виписав їй протизаплідні пігулки, якщо справа далеко заженеться, щоб у неї не було занадто багато дітей.
— Ти, свиня! — закричала ненька. — Хіба можна, щоб чужий мужик у тобі шарив? Поки ти живеш у моєму домі, я тобі цього не дозволю!
Паула спокійна, адже їй тепер недовго жити в материнському царстві, незабаром у неї будуть свої володіння. Однак Еріх поки нічогісінько не робить.
Шевство Паулу тепер тільки нервує й засмучує. Будь-яка поїздка на навчання відволікає її від головного, від Еріха. Паула не може дочекатися кінця занять і повернення додому. Жаль, що ми нічого не дізнаємося про експеримент з Паулою, що не відбувся. Паула знову хоче повернутися до приватного життя. Прощавай, Пауло, зустрінемось на затишніших, приватних теренах!
Повернувшись додому, Паула негайно застрибує у свою кращу червону сукню й вирушає гірською вуличкою вгору, назустріч Еріху. Нагорі Паулу ловлять, немов бумеранг, не давши навіть звести дух від бігу вгору, розвертають на 180 градусів, дають стусана під зад, і от біжить собі дівчина, але тепер уже назустріч своїй домівці.
Паула вибігає на гору, там її розвертають навколо осі, і от вона знову біжить униз, немов червоний заборонний знак. Марні старання.
Там нагорі правують Еріхова мати з Еріховою бабцею. По-справжньому всім орудує Еріхів вітчим, єдиний чоловік у будинку, чиновник на пенсії. Не кожен може цим похвалитися, коли всіх покличуть на останню перевірку.
Вітчим-астматик орудує обома старезними бабами так, що любо подивитися. Любо для астматика. Обом жінкам не так любо, але без утіхи тут не обходиться.
Робить він це на чиновницький лад, дуже тонко.
Він робить це мовчки, одним фактом свого існування. Хворий пенсіонер-астматик сидить у своєму кутку, як земляна жаба, а жінки несуть йому їду, питво й газету з телевізійною програмою. Задихаючись і моторошно хриплячи, астматик здіймається над усім, наче якийсь кошмар.
Астматик тримає під контролем усе, як раніше тримав під контролем невелику, але важливу ділянку державної залізниці. Астматик любить розповідати про ті часи. Усі слухають уважно, боячись зайвий раз закуняти.
Поки астматик, який переривається власними хрипами, розписує свої неймовірні, але правдиві пригоди з життя залізничних службовців, мати крутиться довкола нього, дбає про нього зсередини й зовні, тре й чистить перед ним, за ним, над ним і під ним, ну просто любо глянути.
Матері вже давно все не любо. Матері довелося дорого заплатити за втіху, що її вона раніше відчувала, заплатити цілою купою дітей.
Правда, коли задоволення закінчилося, прийшло довгоочікуване щастя, можливо, не таке хвилююче, але зате дуже міцне щастя мати дітей.
Астматик ніжиться від задоволення, що за ним доглядають, як за породистим півнем.
Астматикові хочеться, щоб мати стерла у своїй пам’яті всі колишні радості й утіхи.
Він би, мабуть, неабияк потішився, якби матері довелося лазити по підлозі рачки й віддирати бруд нігтями. На жаль, все те неподобство, що його дозволяла собі мати в минулому, зітре лише одна смерть.
Астматик, який раює у затишній атмосфері гірського сільця, дуже строго стежить, чи ретельно порається в оселі його дружина, котра у минулому так часто блукала манівцями. Астма і його дружина вже йдуть туди, куди треба. Їм три чисниці до смерті.
Хворі суглоби голосно скриплять, протестуючи проти грубого ставлення. Усе безглуздо. Бо ж хтось має робити цю роботу, от мати її й робить. Подяка домашніх їй при цьому надто допомагає.
Подяка викручує для неї мокру ганчірку. Оце радість для ревматизму суглобів.
Мати схожа на порожню шкаралупу або на порожній господарський кошик, з якого все давно вже вивалилося. На кошик, старий і дірявий.
А Паула в цей час поспішає на гору.
Коли мимо їхнього будинку проїжджає, сигналячи, поштовий фургон, для Еріхової матері це сигнал, що Паула знову повернулася з роботи.
Мати там, угорі, вже чекає, вже напоготові.
Ага, ось зараз Паула натягає на себе чисту білизну, а зараз розчісує своє ріденьке попелясте волоссячко, тепер бере губну помаду, тепер — туфельки зі шкірзамінника, дешевенькі, але гарні. А тепер вона бере білу сумочку, що підходить до туфель кольором.