Читать книгу « Коханки» онлайн.
Мати Бріґітти говорить, що Бріґітта повинна тримати Гайнца на довгому повідці, але не відпускати на волю. Замикати в клітку зараз не можна, замикати треба буде потім, але втримувати його все-таки треба, прив’язати до себе тисячею дрібниць, наприклад, маленькою дитиною. Але й багато чим іще іншим, приміром, умінням прати.
Мати Бріґітти явно нічого в житті так і не навчилася.
Мати Бріґітти сита цим життям ще не по саме горло.
Іде нещадне полювання.
Ні Гайнцу, на якого полюють, ні Бріґітті, бідному виснаженому мисливцеві, не можна ні на секунду звести дух. Мисливець часто опиняється в гіршій ситуації, ніж дичина.
Коли йдеться про Бріґігту, так відбувається завжди.
Сюзі — людина блискуча. Залита блиском сонця, Сюзі натхненно стрибає навздогін за метеликом, так званим палистом. У Сюзі волосся справжньої блондинки.
Щоб волосся блищало, одній досить сонячних променів, іншій же потрібна ціла електромонтажна майстерня.
Бріґітті не можна задовольнятися самим сонцем. Сонце в саду заливає Сюзі своїм блиском. Сад їй не належить, він — власність Гайнца, а отже, і Бріґітти. Бріґітта накидається на Сюзі й валить її на землю, позбавляючи її всякого блиску. Вона охоче закопала б Сюзі в цю землю, у мокру глину!
Захекана Бріґітта розпласталася на Сюзі й пояснює їй, чому зі своєю власністю можна робити що завгодно, а із чужою — тільки те, що дозволить тобі її власник. У цьому разі — це вона, Бріґітта.
— Ось, приміром, — говорить Бріґітта, — на фабриці я зобов’язана робити те, що мені накажуть. Але в моїй бляшаній шафці для спецодягу я — єдина господарка, тому що вона МОЯ. У мене там може бути порядок або гармидер — усе залежить від мене. Зрозуміло, там повний порядок.
У робітничій їдальні я маю прислухатися до думки інших, адже їдальня належить усім, але на своєму місці за столом я сама собі господарка. Це — МОЄ місце. Так, усе починається із дрібниць.
І вона вмочає Сюзі головою в калюжу, поки не з’являється Гайнц і не вириває Сюзі з її рук.
— А якщо хазяїн нашої фабрики прийде до мене додому, — править далі Бріґітта, — то навіть йому доведеться робити те, що я захочу, адже мій будинок — моя фортеця. Нехай він і малий, але зате я в ньому правую.
— Власник фабрики ніколи до вас додому не зайде, ви погано ставитеся до гостей, — видушує із себе Сюзі.
— Ви впевнені? А от візьме одного разу і зайде. І ніхто йому не стане на заваді, навіть ви, хоч ви в усе й сунетеся. Власника моєї фабрики вам не залякати. От він візьме й прийде до нас, до мене й до мами!
— Нізащо він до вас не прийде, — говорить Сюзі. — Вам гріш ціна. Ви — остання спиця в колісниці, ви — ніхто.
— Але КОЛИ він зайде, то йому ДОВЕДЕТЬСЯ поводитися в нашій квартирі так, як ми скажемо. Так навіть у законі написано, — схлипує Бріґітта. Вона це добре знає.
Хвилин за п’ять бойові курочки сидять разом за столом і п’ють каву.
Бріґітта говорить про цікаві речі, будує плани й припущення, як це прийнято в діловому житті.
Можливо, Бріґітті придадуться результати цієї розмови, коли вона завоює Гайнца й разом з ним — власне дільце.
Ось і прийшло кохання
Ось і прийшло кохання, прийшло бозна в який раз, але нове, краще життя для Паули досі не почалося. Коли ж нарешті в цю безглузду ситуацію вдихнуть життя й розвиток?
Паулі ніяк не вдається насолодитися своїм великим коханням, адже їй доводиться вставати о п’ятій ранку і готувати батькові сніданок. Паула знає, що велике кохання вимагає часу, щоб вирости ще, щоб стати ще більше. Часу в Паули немає.
Мати Паули із граблями на плечі в цей час уже крокує в гору, щоб дістатися свого маленького царства й обійти свої скромні володіння. Мати обводить поглядом свої володіння, від однієї межі до іншої. Мати крутить головою туди-сюди, вишукуючи нелегальних порушників межі.
Мати любить стояти ось так і обдивлятися свої володіння від початку до кінця. Вона тішиться з того, що їй, господарці, належить це царство.
В інших, мабуть, володіння побільше, в інших є столяр, електрик, бляхар, муляр, годинникар, м’ясник! Або ковбасник.
Але зате в неї в родині всі, слава Богу, здорові.
Якщо день у матері склався якнайгірше, то вона прикидає, що якби вийшла заміж за ковбасника, то, приміром, у неї було б і своє господарство, до того ж свій ковбасний цех. Тоді мати штовхає свого онука Франца гострими зубами граблів.
Ревіння хлопчини компенсує матері те, що у дружини ковбасника відразу два царства під орудою: царство хатньої господарки й царство ковбасниці. Крики Франца знову повертають матір до суті справи, а саме до того, що в неї є все, про що може мріяти жінка. І всі в родині здорові. Чого їй ще бажати? Нічого.