Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— І я вас не звинувачую. Ви зчинили такий галас у тутешніх колах. Тільки про вас і говорять.

— Хай говорять. То зробиш нам послугу?

— Невже я вам колись відмовляла?

— Ні, ніколи, саме за це я тебе й люблю.

— Усі це кажуть.

— Тож послуга така. Як ти гадаєш, чи можливо підійти до діловоди шостого відділення і зробити так, щоб той відклав розгляд нашої справи на два тижні? Напевне, ти з ним запанібрата і можеш щось там підтасувати в документації, ти ж спец у таких справах.

— Ну, не знаю. Хтось може побачити. І що мені йому сказати, яка причина?

— Скажи, що ми намагаємося найняти адвоката, але нам бракує грошей. Це тільки на пару тижнів.

— Я подивлюся, що можна зробити.

— Моя ти лялечко!

— Ага, ага.

У нижній частині третього іннінгу задзижчав Марків телефон. Номер незнайомий. Він сказав:

— Це на добре.

То був Марвін Джоккеті, який почав так:

— Пан Реклі не бажає з вами зустрічатися, і тільки спробуйте зробити щось не те, він вас засудить по саме не хочу.

Марк усміхнувся, підморгнув Тоддові, натиснув кнопку гучного зв’язку й відповів:

— І вам доброго вечора, шановний пане. А чому це пан Реклі так палко погрожує засудити нас? Можливо, йому є що приховувати?

— Немає. Він дуже серйозно ставиться до свого особистого життя і має цілу зграю звірських юристів.

— Ще б пак! Він має свою частку щонайменше в чотирьох юридичних фірмах, і у вашій зокрема. Перекажіть йому, хай засуджує. У мене немає ні шеляга.

— Це його не зупинить. Він вас засудить і зруйнує вашу журналістську репутацію. До речі, а на кого ви працюєте?

— Ні на кого. На себе. Я типу незалежний. От і поміркуйте над цим на дозвіллі, пане Джоккеті, бо його позов може стати моїм щасливим квитком, тому що я вчиню зустрічний позов уже на реальні гроші. І розбагатію на санкціях за відверто безпідставний позов.

— Ви не в тій лізі граєте, приятелю.

— Подивимось. Скажіть пану Реклі, що, позиваючись до мене, нехай водночас позивається і до «Нью-Йорк Таймс», тому що завтра вдень я з ними зустрічаюсь. Вони бажають оприлюднити цей матеріал у неділю, на перших шпальтах.

Джоккеті розсміявся і сказав:

— У пана Реклі стільки зв’язків у «Таймс» і «Джорнел», що ви навіть не здатні собі уявити. Вони навіть не торкнуться того матеріалу.

— Ну, певно, це той самий шанс, який випадає лише раз у житті. Я знаю правду і я зіллю її на перші шпальти.

— Ви про це пожалкуєте, шановний пане, — сказав Джокетті й завершив дзвінок. Марк пильно подивився на свій телефон, потім узяв і засунув його в кишеню джинсів. Глибоко зітхнувши, він промовив:

— Який затятий! Це буде не так просто.

— Вони всі там затяті. Гадаєш, знов зателефонує?

— Хтозна. Бач, може він просто зараз розповідає про це Реклі, і обидвох узяли дрижаки. Останнє, що треба Реклі, — це публічний розголос. У його оборудці зі школами немає нічого протизаконного, але смердить від того не менше.