Читать книгу «Бар Когут» онлайн.
Минула ще одна хвилина.
— Ми не можемо залишити його самого, — тихо промовив Тодд.
— Нізащо, — відповів Марк. — Будемо пильнувати. Я перший черговий на дивані.
— Я залишаюсь, — сказала Зола.
Марк роззирнувся і допив своє пиво. Сказав притишеним голосом:
— Гаразд, ти на дивані, а я в кріслі. Тодде, підеш спати до Золи, зміниш мене за кілька годин.
— Гаразд, — кивнув Тодд. — Сподіваюсь, це допоможе.
Він відчинив холодильник, узяв ще пива й вийшов, Марк вимкнув світло та сів у обшарпане шкіряне крісло. Неподалік зіщулилася на дивані Зола. Він прошепотів:
— Це буде довга ніч.
— Краще помовч, — застерегла вона. — Стіни тонесенькі. Він може нас почути.
— Зрозуміло.
Цифровий годинник на мікрохвильовці випромінював синювате світло, яке наче посилювалося, поки очі призвичаювалися до темряви. На цьому тлі вирізнялися обриси обіднього столика, комп’ютера та принтера. Хоча вони ще не спали, у кімнаті було зовсім тихо. Із спальні — анітелень. Із вестибюля ледь чутно долинала музика. Через десять хвилин Марк дістав телефон і перевірив повідомлення та пошту. Нічого важливого. Наступні десять хвилин тяглися як година, а сидіти в кріслі ставало дедалі незручніше.
Марк втупився в стіну. Він не бачив світлини Гайндса Реклі в пітьмі, але мав таке відчуття, що той бундючно на нього позирає. Проте тієї миті Марк не переймався Реклі та його грандіозною змовою. Він непокоївся за Ґорді. Завтра на них чекає серйозне випробування — треба відвести друга до лікаря.
5
О ДРУГІЙ ГОДИНІ НОЧІ Тодд тихенько прослизнув у квартиру Ґорді й побачив, що Зола й Марк сплять. Він розбуркав Марка й прошепотів: «Моя черга». Марк піднявся, розім’яв затерплі суглоби та м’язи, перетнув коридор, зайшов до квартири Золи і впав там на диван.
Передсвітом Ґорді вибрався з ліжка, натягнув джинси, светр, шкарпетки та бавовняну куртку. Тримаючи в руці чоботи, він причаївся за дверима й прислухався. Він знав, що вони чатують у кімнаті, чекають на його наступний крок. Він трохи прочинив двері спальні й прислухався. Потім вийшов у кімнату, побачив їхні обриси на дивані та в кріслі, почув їхнє сопіння й тихенько підкрався до вхідних дверей. Посеред коридора він взувся і вийшов із будинку.
Зола прокинулася з першими променями сонця й сіла на дивані. Побачивши, що двері в спальню відчинені, вона скочила на ноги, увімкнула світло й зрозуміла, що Ґорді вдалося вислизнути.
— Його там нема! — гукнула вона Тоддові. — Він утік!
Тодд вибрався з крісла й пройшов повз неї у спальню — маленьку квадратну кімнату, заховатися в якій було неможливо. Він заглянув у шафу, подивився в туалеті й заволав:
— Чорт! Як так сталося?
— Він просто встав і пішов собі.
Вони недовірливо перезирнулися і побігли сповістити про це Марка.
Утрьох вони помчали вниз сходами та кинулися через вестибюль до задніх дверей. На стоянці, серед десятка машин, його маленької «мазди» не було. Зникла, як вони й побоювалися. Зола зателефонувала Ґорді. Звісно, він не відповів. Тоді вони повернулися, зачинили двері квартири, після чого пройшли три квартали до їдальні, де засіли за столиком, аби продумати план дій за чорною кавою.
— У цьому місті його так просто не знайти, — зауважив Марк.
— Особливо, якщо він не хоче бути знайденим,— докинув Тодд.
— Може, звернемось до поліції? — запропонувала Зола.
— І що ми їм скажемо? Наш друг зник і може завдати собі шкоди? Вони всі зараз заклопотані після ночі вбивств і зґвалтувань.
— А як щодо його батьків? — спитав Тодд. — Можливо, вони не в курсі, в якому він стані.
— Ні, — похитав головою Марк. — За таке Ґорді зненавидить нас довіку. Та й що вони можуть зробити? Вихопляться у велике місто та почнуть тут бігати й шукати?
— Згоден, але в Ґорді має бути лікар: або тут, або вдома. Лікар, який його знає, доглядає, виписує ліки, розуміє, що потрібно робити, коли він у поганому стані. Якщо ми розкажемо його батькам, вони принаймні повідомлять лікаря. Нехай ми його розлютимо, але йому нададуть потрібну допомогу.