Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Вас заарештовано.

Тодда вивели із спальні в самих червоних трусах. Гобарт вручив йому інший ордер.

— Якого біса? За що нас? — спитав Марк.

— За незаконну юридичну практику, — гордовито відповів Гобарт, і Марк розсміявся йому в обличчя.

— Знущаєтесь, чи що? Не могли щось краще придумати?

— Стули писок, — наказав Гобарт. — Одягайтесь і вперед.

— Куди? — спитав Тодд, протираючи очі.

— У тюрму, довбодятле. Мерщій.

— Казна-що, — промовив Тодд. Вони відступили до спальні, натягли на себе якісь речі й повернулися до вітальні. Полісмен дістав пару кайданків і скомандував:

— Ану розвернися!

— Ви точно знущаєтеся! Нащо кайданки? — запротестував Марк.

— Пельку стулив і розвернувся! — гаркнув полісмен, збираючись застосувати силу. Марк розвернувся, і той завів його руки за спину та зчепив їх кайданками. Інший полісмен закував Тодда, після чого їх виштовхали за двері. Ще один полісмен у формі чекав біля бордюра. Він курив, охороняючи дві патрульні машини округу Колумбія із заведеними двигунами. Марка запхали на заднє сидіння однієї, Тодда — другої. Гобарт зайняв переднє пасажирське місце, і, коли вони вирушили, Марк промовив:

— Наразі в місті воюють банди, торгують наркотою, ґвалтують і вбивають, а ви, шановні, заарештували двох студентів, які нікому не завдали шкоди.

— Та стули вже писок, га? — ревонув Гобарт через плече.

— А я не зобов’язаний стуляти писок. Нема в кодексі такого закону, де сказано, що я зобов’язаний стуляти писок, особливо, якщо мене заарештовано за нікчемний проступок, як-от зараз.

— Це не проступок. Якби ти щось петрав у законі, ти б знав, що це злочин.

— Але це визнають проступком, а вас судитимуть за неправомірний арешт.

— Я аж злякався, такий ти небезпечний. Краще помовч.

У машині, що їхала позаду, Тодд побіжно спитав:

— Вас, хлопці, мабуть, збуджує ось так вриватися посеред ночі та заковувати в кайданки?

— Не патякай язиком, — гаркнув полісмен, що сидів за кермом.

— Вибач, друже, але закон не забороняє мені патякати язиком. Я можу патякати все, що завгодно. Округ Колумбія на першому місті в країні за рівнем злочинності, а ви гаєте час, переслідуючи студентів.

— Така в нас робота, — сказав водій.

— Хрінова робота, еге ж? Мабуть, нам іще пощастило, що ви не привели загін спецпризначення, який розтрощив би нам двері та нашпигував кулями. Ото б ви збудилися, га? А ще можна вирядитися морпіхами й зненацька накидатися на людей.

— Зараз зупинюсь і сраку тобі надеру!

— Тільки спробуй, і вже завтра о дев’ятій ранку твою товсту сраку надеруть у суді. Гучним позовом у федеральний суд.

— Сам усе зробиш чи знайдеш справжнього адвоката? — спитав водій, і другий полісмен зареготав.

У машині, що йшла попереду, Марк не вгавав:

— А як ви нас знайшли, Гобарте? Хтось із Асоціації адвокатів напав на наш слід і викликав поліцію? Уявляю! До чого ж низько вас цінують, якщо посилають на такі дріб’язкові порушення.

— Я б не назвав два роки тюремного ув’язнення дріб’язком.