Читать книгу «Бар Когут» онлайн.
ЯКОСЬ УНОЧІ ТОДД робив прибирання за шинквасом після того, як останні клієнти розплатилися та пішли, і тут із кухні вигулькнув Мейнард, який доволі рідко показувався в барі «Когут», і спитав:
— А де Марк?
— Нагорі.
— Клич його сюди. Треба побалакати.
Тодд зрозумів, що назрівають неприємності. Він подзвонив Маркові, який двома поверхами вище, у конторі фірми, опрацьовував разом із Золою телефонний довідник, додаючи імена клієнтів до їхнього колективного позову. За кілька хвилин Марк увійшов у бар. Вони пішли слідом за Мейнардом до порожньої кабінки. Їхній господар мав суворий вигляд, був у кепському настрої й жадав отримати відповіді на деякі питання.
Мейнард жбурнув на стіл бізнес-картку і спитав:
— Хтось із вас чув про дженджика на ім’я Чапман Ґронскі? Також відомого, як Чап?
Марк узяв картку і його ледь не знудило.
— Хто це? — поцікавився Тодд.
— Слідчий Окружної асоціації адвокатів, — відповів Мейнард.— Уже двічі приходив, шукав тут вас обох. Пана Марка Апшо та пана Тодда Лейна. Не знаю таких. Знаю Марка Фрейжера та Тодда Лусеро. Отже, що тут у біса коїться?
Обом ніби заціпило, і тому Мейнард продовжив. Він кинув на стіл серветку і промовив:
— Учора це залишив хлопець на ім’я Джеремі Планкмор. Сказав, що він клієнт, мовляв, шукає свого адвоката, якогось там пана Марка Апшо.
Він жбурнув на стіл ще одну картку:
— А цей, на ім’я Джеррі Коулман, приходив тричі. Він посильний із суду від якогось адвоката, що хоче засудити вас і вашу фірму.
Він жбурнув на стіл ще одну картку:
— А це від батька, який сказав, що його син найняв тебе, Тодде, владнати справу про простий напад. Сказав, що ти не з’явився в суді.
Мейнард витріщився на них і чекав. Марк зрештою промимрив:
— Ну, це довга історія, але ми вскочили в халепу.
— Ми тут більше не можемо працювати, Мейнарде, — озвався Тодд. — Нам треба зникнути.
— Оце ти правильно кажеш, і тут я вам стану у великій пригоді. Ви звільнені. Мені не треба, щоб у барі тинялися оці люди й чіплялися до інших барменів. І взагалі вони вже втомилися вас покривати. А потім, напевне, налетять лягаві й почнуть задавати всілякі питання. Чи пак треба мені вам казати, що лягаві мене реально нервують. Я не знаю, що ви там замутили, але годі, закінчилася котові масниця. Забирайтеся геть.
— Прийнято, — погодився Тодд.
— А можемо ми ще місяць пожити нагорі? — спитав Марк. — Нам потрібен якийсь час, аби дещо владнати.
— Що ви там ще хочете владнати? Ви й так вже забацали фіктивну фірму, і тепер вас розшукує півміста. Вам цього мало?
— Про лягавих не хвилюйся, — зауважив Тодд. — Вони тут ні до чого. Просто в нас, скажімо так, є кілька незадоволених клієнтів.
— Клієнтів? Але ж ви не юристи, так? Наскільки я пам’ятаю, ви студенти останнього курсу юридичної школи.
— Ми її кинули, — зізнався Тодд. — І тепер відшукуємо клієнтів у кримінальних судах, а гонорари беремо готівкою.
— Це якась бридня, якщо вас цікавить моя думка.
«Твоя думка нас не цікавить», подумав Марк, але попустився. Тим паче зараз це справді видавалося крайньою бриднею. Він сказав:
— Ми заплатимо тобі тисячу готівкою за наступний місяць, після чого ти вже ніколи нас не побачиш.
Мейнард ковтнув крижаної води й пильно на них подивився.