Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

Знову запала довга, гнітюча павза. Марк і Тодд повагом цмулили пиво.

— То як нам вивести на чисту воду Реклі? — запитав Ґорді.— Я міркував зустрітися із журналістом, із тих, що пишуть на правові теми в «Пост» або «Джорнел». Навіть роздумував про колективний позов проти цього негідника. Уявіть тисячі подібних до нас дурнів у одному човні, який тоне, і кожен залюбки всадить кулю в того мерзотника, якщо правда вийде назовні.

— Не бачу підстави для позову, — сказав Марк.— Тобто, певна річ, він вигадав карколомну оборудку, але водночас діяв у межах закону. Ніхто не забороняє володіти «фабриками дипломів», хоч він і докладає зусиль, аби це приховувати. Його юридичні фірми мають право наймати кого заманеться. Усе це нечесно, підло, облудно, але цього недостатньо для позову.

— Згоден, — озвався Тодд. — Але мені подобається ідея нацькувати на цього лихваря допитливого журналіста.

— А чи не розглядалася в Каліфорнії подібна справа? — спитала Зола. — Коли студентка судилася зі своєю школою, через те, що не могла знайти роботу?

— Так, — відповів Марк, — було декілька таких позовів, але їх усі відхилили, крім ось того в Каліфорнії. Там дійшло до судового процесу й присяжні винесли рішення на користь юридичної школи.

— Я не відмовляюсь від ідеї вчинити позов, — сказав Горді.— Це найкращий спосіб викрити Реклі. Уявляєте, що буде після розкриття такої змови?

— Буде весело, але ж він не йолоп, — зауважив Марк. — Де в біса! Він володіє чотирма юридичними фірмами. Уяви, яку важку артилерію він здатен задіяти. Наступні п’ять років позивачі тонутимуть у паперах.

— Немов ти щось знаєш про позови,— пустив шпильку Горді.

— Усе знаю. Адже я здобуваю освіту у Фоґґі-Боттомі.

— Що й треба було довести.

Закінчивши безглуздо шпигати один одного, вони втупилися в підлогу. Зрештою Тодд промовив:

— Годі вже, Ґорді, ходімо на піцу.

— Я нікуди не піду, але вам, хлопці, вже час.

— Тоді й ми нікуди не підемо, — сказав Марк. — Залишимось тут.

— Нащо? Мені не потрібні няньки. Забирайтеся геть.

Тодд, який так і стояв, підійшов до дивана та подивився згори вниз на Ґорді.

— Поговорімо про тебе, Ґорді. Про тебе і твій стан. Ти не спиш, не їси, не миєшся, як уже на те пішло. Ти приймаєш ліки?

— Які ще ліки?

— Годі вже, Горді. Адже ми твої друзі, прийшли сюди підтримати тебе.

— Які ще ліки? — наполягав той.

— Облиш, Горді, — озвався Марк. — Ми знаємо, що з тобою коїться.

Горді повернувся до Золи й загарчав:

— Що ти їм наговорила?

Не встигла Зола відповісти, як втрутився Тодд:

— Нічого. Вона нам нічого не говорила, таж ми самі все бачимо, Горді. Ми твої найліпші друзі, а тобі потрібна допомога.

— Мені не потрібні ліки, — огризнувся Горді, потім скочив на ноги та пішов до спальні, мимохідь штурхонувши Тодда. Дійшовши, він заволав: «Геть звідси!» і хряпнув дверима. Друзі зітхнули й переглянулися. За мить двері відчинилися, Горді вийшов, схопив пляшку текіли, гаркнув: «Зникли! Хутко!» — і знову сховався в спальні.

Хвилину було тихо. Зола встала й підійшла до спальні. Приклавши вухо до дверей, прислухалася. Потім відійшла й сказала пошепки:

— Здається, він плаче.

— Оце так, — прошепотів Марк.