Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Ми зустрічалися раніше? У вас справді знайомий вигляд.

— Не мав такого задоволення. Тут крутиться багато адвокатів.

— Так, дійсно, — промовив Кромлі із сумнівом. Він витяг із обшарпаного портфеля якісь формуляри й вручив їх Марку. — Це копія мого договору з паном Тейпером, разом із його заявою щодо припинення вашого представництва. Ми провели останні два дні вивчаючи його справу про медичну недбалість у Віргінії, і все скидається на те, що строк давності збіг. Адже вам це відомо, чи не так?

— Звісно. Ми подивилися справу й віддали доктору на експертизу. Він сказав, що недбалості не було. Безнадійна справа.

У Марка підігнулись коліна й закалатало серце.

— Ще б пак! Зараз справді безнадійна, бо строк давності закінчився. Ви подавали терміновий позов, щоб запобігти настанню строку давності?

— Авжеж ні. Бо немає відповідальності по справі. Позов — марна витрата часу.

Даррелл у відчаї похитав головою, ніби він мав справу з ідіотом. Марк ледь стримався, щоб йому не вмазати. Ветеран вуличної адвокатури штибу Кромлі певно міг за себе постояти.

— Подивимось, — сказав Кромлі суворо, мов такий собі крутий дядько. — По-перше, мені потрібні медичні записи. Я дам їх на розгляд справжньому експерту, і, якщо він там знайде хоч якийсь натяк на відповідальність, тобі капець, приятелю.

— Це безнадійна справа, Даррелле.

— На твоєму місці я б уже звернувся за страхуванням від помилок і пропусків.

— Тобто хочеш засудити іншого адвоката?

— Саме так, чорт забирай, якщо буде за що. Я робив це раніше, зроблю і тепер.

— Із тебе станеться.

— Надішлеш мені записи, ясно?

Цієї миті до них підбігла перелякана жінка й запитала:

— Скажіть, а ви адвокати?

Марку наче відняло мову. А Даррелл, навпаки, швидко взяв бика за роги. Із своєю коронною похмурістю він відповів:

— Безперечно. Якісь неприємності?

Марк позадкував і залишив їх із їхніми справами.

У БАРІ «КОГУТ» компаньйони скупчилися за столиком якнайдалі від передвечірнього натовпу. Марк тільки-но скінчив оповідь про Кромлі, і вони сиділи приголомшені. Зола спитала:

— І що тепер?

— Нумо, припустімо найгірше, — розпочав Марк. — Найімовірніший сценарій такий: Кромлі подивиться записи, які я йому вишлю із затримкою в кілька днів, бо інакше він не відчепиться, а він дасть їх на розгляд якомусь експерту. Якщо з відповідальністю все кришталево ясно, як то казав Кунс, Кромлі зрозуміє, що в Рамона і його колишньої дружини була збіса вигідна справа. Позаяк він тепер не зможе засудити лікарів і лікарню, відповідальними за все він призначить нас. Тож він учинить позов на десять мільйонів доларів проти нашої фірмочки, і тоді пиши пропало. На якомусь етапі — і ми ніяк не зможемо завбачити, коли саме, — нас розкриють. Він перевірить базу Асоціації адвокатів і дізнається правду. Він повідомить суди й почнеться розслідування. Наші імена є на десятках протоколів, тому скласти все до купи багато часу не займе.

— А це буде кримінальне розслідування? — знову запитала Зола.

— Так. Коли ми починали неліцензовану практику, ми знали, що це кримінальний злочин. Не серйозний, але, як не крути, злочин.

— Але кримінальний злочин чи посадовий злочин?

— Кримінальний.

— Там іще одна заковика, Золо, — сказав Тодд. — Ми збиралися тобі розповісти, але якось не склалося.

— То кажіть, — промовила вона. — Послухаємо.

Марк із Тоддом обмінялися поглядами, і Тодд почав: