Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

Тодд зітхнув і вислизнув на кухню, звідки надіслав повідомлення Маркові: «Тут наш Рамон. Бухий. Стережись. Ти де?».

«Аеропорт Атланти. Затримка».

«Подзвони йому. Заговори зуби. Придумай щось».

«Буде зроблено».

Тодд повернувся в зал і став неподалік від Рамона, який навіть не намагався вийняти телефон із кишені. Якщо Марк і телефонує, Рамон не відповість. Так і тримаючи в руці бізнес-картку, він махнув Тоддові:

— Бач, написано: «Флордавеню», так? То де та контора?

— Не знаю, шановний.

— Та ти брешеш усе! — заговорив гучніше Рамон.

— Ні, шановний. Усе правильно ви кажете, це — Флорида-авеню, але я не знаю тут жодної юридичної контори.

— А зна що?! — знов підвищив голос Рамон. — У мене в машині — пістолет! Як тобі таке? Як не так, то можна й сяк! Утямив, про що я?

Тодд кивнув іншому барменові, водночас підступивши ближче до Рамона:

— Послухайте, шановний, якщо не припините погрожувати людям, нам доведеться викликати поліцію.

— Мені тра знайти того жевжика, ясно? Ось диви: «Пан Марк Апшо, повірили в суді адвокат». Значить, узяв мою справу, а потім і слід прохолов! Тільки не треба поліції, добре?

— Давайте так. Ви допиваєте, і я викликаю вам таксі?

— Нащо таксі? У мене машина з пістолетом під сідалом.

— Ви вже вдруге згадуєте пістолет. Це всіх нервує.

— Тільки не треба поліцію!

— Усе, пане, вже викликали.

Рамон отетерів і вирячив очі:

— Ви що?! Чого це ви?! Я нікого не чіпав!

— Пане, до балачок про зброю в столиці ставляться серйозно.

— Скіки бухло?

— За рахунок закладу, якщо негайно вшиєтесь звідси.

Рамон зліз із стільця і сказав, прямуючи до дверей:

— Не розумію, нащо зразу поліцію?

Тодд пішов слідом назовні й спостерігав за ним, доки той не зайшов за ріг. Якщо Рамон і мав машину, Тодд її не побачив.

28

У СУБОТУ ПІЗНО ВРАНЦІ, коли Тодд прокинувся в ліжку Гедлі Кавінесс, в якому провів другу ніч поспіль, він побачив, що вона кудись зникла. Протерши очі, він намагався згадати, скільки вчора випив. Здається, не так вже й багато. Він почувався чудово й насолоджувався додатковими годинами сну. Вона повернулася в одній лише довгій футболці та з двома філіжанками кави. Підібгавши під спини подушки, вони сиділи в пітьмі.

У сусідній кімнаті щось заворушилося і долинули розмірені звуки, наче заскреготіло ліжко. Потім придушені стогони задоволення.

— Хто це там? — прошепотів він.