Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Отже, дозвольте мені підсумувати. Ви кинули юридичну школу, взяли інше ім’я, практикуєте право без ліцензії, що вже порушення закону, берете гонорар готівкою і, припускаю, без належної звітності, що теж порушення закону, а зараз ви зруйнували чудову справу про медичну недбалість, яка могла принести нашим клієнтам більше грошей, ніж вони коли-небудь бачили. Я вже не кажу про ухилення від погашення студентських боргів. Я щось пропустив?

— Так, пару дрібниць.

— Авжеж. І що я, по-вашому, маю робити?

— Нічого. Хай усе йде своєю чергою. Забудьте. Який вам зиск від того, що ви повідомите про мене в Асоціацію адвокатів округу Колумбія?

— Ну, по-перше, це буде гарний крок у напрямку очищення нашої професії. У нас достатньо проблем і без пройдисвітів штибу вас, які ганьблять правоохоронну систему.

— Я б заперечив, бо ми дійсно надаємо корисні послуги нашим клієнтам.

— Рамонові Тейперу?

— Ні, не йому. Іншим. Рамон був нашою першою розвідкою на мінному полі справ про особисту шкоду. І відверто кажучи, я думаю, що з нас досить. Будемо й надалі займатися КСС, залишивши автоаварії добродіям із рекламних щитів.

— Радий це чути.

— Я прошу вас про люб’язність, пане Моссберґ. Просто залиште нас у спокої. Ми й так у доволі скрутному становищі.

— Геть звідси! — гримнув Моссберґ піднімаючись.

У Марка забігали очі, згорбилися плечі. Він, задихаючись, пробурмотів:

— Десь я вже чув таке.

Моссберґ підійшов до дверей, розчахнув їх і заволав:

— Геть!

Марк, опустивши очі, пройшов крізь отвір і дременув до сходів.

У АТЛАНТІ РЕЙС ЗАТРИМАЛИ, і додому він добрався майже опівночі. Можливо, завдяки цьому його не пристрелили абощо.

Того вечора, близько дев’ятої, Рамон зайшов у бар «Когут» і всівся за довгий шинквас перед Тоддом, який змішував коктейлі. Натовп, що набіг після робочого часу, вже розійшовся, і в залі залишилося з півдесятка вболівальників, які дивилися юнацький баскетбол.

Рамон замовив горілку з тоніком. Тодд поставив перед ним склянку з питвом і блюдце з арахісом.

— Знаєш цього жевжика? — спитав Рамон, показуючи Тоддові бізнес-картку такого собі Марка Апшо з фірми «Апшо, Паркер і Лейн». І з адресою, що збігалася з тією, де він зараз стояв: Флорида-авеню, 1504.

Тодд глянув на картку й похитав головою. Вони з Марком домовилися з усіма офіціантами, щоб ті грали в мовчанку, якщо хтось намалюється і почне вивідувати про них, чи про їхню фірму, чи про місцезнаходження їхнього офісу. Поки що всі дотримувалися конспірації.

— Той жевжик — мій адвокат. Бач, написано, шо тута контора, але ж тута бар?

Він говорив заплітаючи язиком, деяких слів було не розібрати.

Тодд раптом захопився клієнтом і зажадав дізнатися побільше.

— Там кого тільки немає нагорі. Всіх не знаю, але там точно нема адвоката, який працював би допізна.

— Ховається від мене той жевжик, кумекаєш, про що я? Три дні вже телефоную йому — не бере.

— Мабуть, зайнятий. А що за справа?

— Ого-го! — він заплющив очі й почав куняти. Тодд зрозумів, що той не просто напідпитку, а в дим п’яний.

— Добре, якщо я з ним зустрінусь, що мені говорити? Хто його шукає?

— Рамон я, — відповів той, важко підвівши голову. Він так і не доторкнувся до замовленої випивки.