Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Це постанова. Підпиши знизу й тобі не треба буде з’являтися в суді.

Усміхаючись на все обличчя, Бенсон розписався.

— Не можу дочекатися миті, коли розповім про це мамці. Вона вже мене задрала — гнобить відтоді, як мене зупинили. Знаєш, Марку, ти їй подобаєшся. Вона сказала: «Той молодий чоловік своє діло знає. Із часом стане видатним адвокатом».

— Ну, вона, вочевидь, дуже розумна жінка, — Марк узяв постанову й заховав у портфель.

Бенсон куснув сандвіч і запив чаєм із льодом. Витерши вуста серветкою, спитав:

— Скажи, Марку, а ти берешся за справи іншого роду? Важливіші?

— Авжеж. Моя фірма займається широким спектром справ. А що в тебе на умі?

Бенсон нишком озирнувся, наче це когось хвилювало.

— Словом, є в мене один кузен, і сам він із Віргінії, з узбережжя, і в нього там просто жах, що сталося. Є час вислухати всю історію?

— Я чекаю на їжу, так що валяй.

— Ну, значить, у того кузена та його дружини мала народитися дитина, а коли підійшов час, в лікарні напартачили. Були складні пологи, щось пішло не так, і дитина за два дні померла. А до того все йшло гладенько, ну, вагітність там, ніяких ознак для тривоги, розумієш? І тут раптом мертва дитина. То був їхній первісток, хлопчик, і це після того, як вони довго й уперто намагалися завагітніти. Мати ледь з горя не померла, зірвалася, почалися сварки. Вони були спустошені й не могли дати собі ради. Словом, вони розійшлися, а навпісля розлучилися, і розлучення було тяжким, їм і досі відгукується. Мій кузен забагато п’є, а жінка взагалі з глузду з’їхала. Справжня трагедія, розумієш? Вони намагалися з’ясувати, що сталося під час пологів, але хіба в лікарні щось скажуть. Насправді в лікарні їм просто сказали забиратися геть. Тоді вони найняли адвоката, щоб він щось зробив, але без толку. Сказав, що за мертвих немовлят багато не виручиш. Сказав, що складно позиватися на докторів і лікарні, бо в них є купа медичних звітів, а головне — вони мають можливість найняти кращих адвокатів, і ви будете судитися до кінця часів. І вона, мати, сказала тоді, що не буде судитися. А мій кузен досі хоче з’ясувати, що тоді сталося, і, можливо, вчинити позов абощо, але він теж наразі спустошений. Це правда, Марку, що за мертвих немовлят багато не виручиш?

Марк сном і духом не знав, але історія його заінтригувала. І він висловився наче справжній адвокат:

— Залежить від обставин справи. Мені потрібно ознайомитися з матеріалами.

— Таке в нього є. Цілий стос паперів, що лікарня передала його адвокатові, я б сказав, колишньому адвокатові. Тобто ти хотів би глянути?

— Авжеж.

Принесли «бееспе» — сандвіч з беконом, салатом і помідором, а також чіпси та маринад, але без напою, Марк сказав офіціантці:

— Дякую, але я також замовляв чашку кави.

— Оце ще, — роздратовано промовила вона й відійшла.

Марк куснув сандвіч, Бенсон теж.

— А як звати того кузена?

Бенсон витер рота й сказав:

— Рамон Тейпер, таке саме прізвище. Мій батько і його батько — брати, хоча їх уже нема. Усі звуть його Діґґер, копач.

— Діґґер?

— Угу, коли він був малий, знайшов лопатку й викопав купу квітів із сусідського двору. Вкрав їх і намагався посадити на вулиці. Отак закріпилося прізвище.

Нарешті принесли каву, й Марк подякував офіціантці.

— Проблемний? — поцікавився Марк.

— Теж мені питаєте! — розсміявся Бенсон. — Діґґер зроду проблемний. Відбував строк у колонії для неповнолітніх. Одначе він нормальний чувак. Із законом дружить. І все робить правильно: одружився з хорошою дівчиною, і вони жили в мирі й злагоді, поки не померло немовля. Після розлучення мати переїхала в якийсь там Чарльстон. Діґґер десь волочився, а кілька місяців тому приїхав сюди. Працює на півставки в крамниці алкогольних напоїв. Останнє місце, де йому варто працювати. Там він запав на горілку. Я справді за нього хвилююсь.

— Так він тут, у Вашингтоні?

— А то. Живе неподалік, уже з іншою божевільною.

Поки Марк хрумтів маринованим огірком із кропом, щось йому підказувало, що краще не зв’язуватися із цим Діґґером та його проблемами, але йому було цікаво: