Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Хтозна, в цьому-то місті. Я вивчаю ринок праці, переглядаю вакансії, як і тисячі інших. Ситуація з робочими місцями наразі нестабільна.

«Іще б пак,— подумав Марк.— Це ти ще не спілкувалася із студентами Фоґґі-Боттому».

— Угу, чув таке.

— А ти що плануєш? Тільки не кажи, що збираєшся все життя захищати п’яних водіїв.

Марк розсміявся, ніби це справді смішно.

— Авжеж, ні. У мене є компаньйон і ми збираємося працювати з позовами про спричинення травм.

— А ти мав би привабливий вигляд на рекламному щиті.

— Це моя мрія. А ще телереклама.

Вона випила ще кілька келихів і підсунулася ближче, майже впритул до нього. Вона схрестила ноги, і спідниця доволі високо задерлася. Ніжки гарненькі. Вона допила і, поставивши келих, спитала:

— Які плани на ніч?

— Узагалі ніяких. А в тебе?

— Я вільна. Живу із сусідкою, яка працює на Бюро статистики. Її ніколи немає вдома. А я дуже боюся залишатися на самоті.

— Яка ти шустра!

— А навіщо теревені розводити? Я така сама, як і ти, і думаємо ми зараз про те саме.

Марк оплатив рахунок і викликав таксі. Коли вони рушили, вона взяла його за руку й примостила на своє оголене стегно. Він захихотів і шепнув:

— Люблю це місто. Стільки агресивних жінок!

— І не кажи.

Таксі зупинилося біля високого житлового будинку на П’ятнадцятій вулиці. Марк заплатив водію, і вони зайшли всередину, узявшись за руки, немов знали одне одного кілька місяців. Вони цілувалися в ліфті, потім у добре прибраній вітальні і зійшлися на тому, що зараз їм не до телебачення. Доки вона роздягалася у ванній, Марк устиг написати термінове повідомлення Тоддові: «Пощастило. Вдома не ночую. Солодких снів!».

Тодд відповів: «Я її знаю?»

Марк: «Незабаром познайомишся».

ВІН ЗНАЙШОВ ТОДДА біля дверей залу шостого відділу о дев’ятій тридцять. Коридор кишів звичною компанією відповідачів і адвокатів, які полювали в юрбі. Тодд заманював заплакану молоду жінку. Коли вона зрештою заперечливо помотала головою, він обернувся й помітив свого компаньйона, який спостерігав за ним здаля. Тодд підійшов і сказав:

— Третя відмова. Ранок не задався. Хріновий у тебе вигляд. Уночі було не до сну?

— Слухай, це було щось. Я потім тобі розповім. А де Зола?

— Зранку з нею не розмовляв. Ще спала, бо всі попередні ночі проводила в лікарнях.

— Думаєш, вона справді там когось заманює чи просто сидить і книжку читає? Тобто вона ще не привела жодного клієнта.

— Не знаю. Облишмо цю розмову на потім. Я йду до восьмого відділу.

Тодд пішов, тримаючи в руці портфель, а через декілька кроків дістав телефон, наче мав уладнати якесь важливе питання. Марк продефілював до десятого відділу і зайшов у зал. Там головував суддя Гендлфорд, саме розмовляв із відповідачем. Як і завжди, юристи й діловоди метушилися біля суддівської лави, перетасовуючи папери. Була там і Гейді, розмовляла з іншим прокурором. Побачивши Марка, усміхнулася і підійшла. Вони сіли за стіл захисту, наче в них якась невідкладна справа.

Ще кілька годин тому вони оголені спали разом, знесилені й виснажені, химерно переплетені. Наразі вона була свіжою, бадьорою, вельми професійною з виду. А Марк трохи втомився.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказала вона, стишивши голос, — але відповідь: ні. У мене сьогодні ввечері побачення.

— І гадки не мав, — з усмішкою відповів Марк. — Але в тебе є мій номер.