Читать книгу «Бар Когут» онлайн.
У кількох футах перед ними був бар’єр — поперечина висотою до колін, — який відділяв глядачів від гущавини подій. За ним були два довгі столи. Той, що праворуч, покривали стоси паперів, і біля нього копирсалися декілька молодих прокурорів, які перешіптувалися і жартували, докладаючи до стосів нові документи. Той, що ліворуч — майже порожній. Двоє нудьгуючих адвокатів, опершись на нього ліктями і нахилившись один до одного, тихенько про щось розмовляли. Діловоди сновигали туди-сюди, роздаючи документи юристам і судді Гандлфорду. Хоча йшов суд, в секторі суддівської лави все гуло, наче біля прокатного стану, і здавалося, що ті, хто створював цей гамір, не дуже про це хвилювались. Великий плакат попереджав: «Мобільні телефони заборонені. Штраф —100 доларів».
Суддя Гандлфорд, здоровенний білий бородань за шістдесят, зосереджено працював у штатному режимі. Перевантажений підписуванням ордерів, він лише зрідка підіймав очі.
Діловод озирнув натовп і вигукнув ім’я. У прохід вийшла висока жінка років п’ятдесяти, хвилюючись, пройшла крізь хвіртку бар’єру і постала перед очі судді. Вона опинилася там через КСС і якось спромоглася зайти так далеко без голодного адвоката обіч. Марк записав її ім’я: «Валері Бланн». Він знайде її ім’я в списку слухань і подзвонить їй пізніше. Вона не визнала вини, і їй було призначено повторне слухання наприкінці лютого. Суддя Гандлфорд ледь підняв очі. Діловод вигукнув наступне ім’я.
Марк, важко глитнувши, зібрався з духом і пройшов через хвіртку. Солідно, «по-адвокатськи» насупившись, він підійшов до столу обвинувачення, узяв копію списку слухань і пройшов до столу захисту. Підійшли ще два адвокати. Один пішов. Вони підходили, йшли геть, і ніхто не звертав на них уваги. Прокурор пожартував, отримавши кілька смішків. Суддя, здавалося, задрімав. Марк обернувся до залу і побачив позаду матері Бенсона Золу, яка сиділа із широко розплющеними очима, пильнуючи за кожним рухом. Тодд пробився до переднього ряду, аби бачити все зблизька. Марк підвівся і підійшов до діловодки, що сиділа обіч суддівської лави, дав їй картку й повідомив, що він захищає інтереси пана Бенсона Тейпера. Вона байдуже підняла на нього очі, мовляв, а мені то що?
Коли вигукнули ім’я Бенсона, Марк устав і махнув клієнтові. Пліч-о-пліч вони встали перед суддею Гандлфордом, який уже взагалі не ворушився. Не кваплячись, підійшла обвинувачка, і Марк назвався. Її звали Гедлі Кавінесс і вона була надзвичайно приваблива: чудова фігура, коротка спідниця. Марк дав їй свою картку, вона дала свою. Суддя промовив:
— Пане Тейпере, ви наче маєте представника захисту, тому я припускаю, що ви не визнаєте своєї провини?
— Усе правильно, Ваша честь, — сказав Марк свої найперші слова в суді. І тим самим порушив, разом із обома своїми співучасниками, статтю 54Б Кримінального процесуального кодексу округу Колумбія: несанкціонована юридична практика; що карається штрафом до однієї тисячі доларів і не більше ніж двома роками тюремного ув’язнення. І нема тут нічого страшного. Тому що, згідно з їхніми ретельними дослідженнями, за останні сорок років у окрузі Колумбія притягли до відповідальності за цією статтею лишень одного самозванця. Йому присудили шість місяців, із них — чотири умовно, і то лише тому, що він бешкетував.
За мірками злочинної поведінки, несанкціонована практика — просто дрібна образа. Ніхто ж від того не постраждає. Навпаки, вони втрьох сумлінно захищають інтереси своїх клієнтів. Допомагають правосуддю. І так далі, і тому подібне. Вони могли логічно обґрунтовувати свою облуду годинами.
Тодд буквально затамував подих, коли його компаньйон постав перед суддею. Невже це й справді так легко? Маркові, безперечно, личить ця роль, а його костюм був навіть кращим, ніж у інших юристів за обома столами. До речі, що там із іншими юристами? Скільки з них намагаються вижити під борговими завалами?
Зола сиділа на краєчку крісла, очікуючи, що зненацька хтось підніметься й гукне: «Це несправжній юрист!» Але нікому не було діла до адвоката Апшо. Він гладесенько-рівнесенько приєднався до механізму — просто ще один із десятків трибів. Спостерігаючи за подіями в залі десь півгодини, Зола помітила, що деякі юристи сторони захисту знали одне одного, а також одного-двох обвинувачів і взагалі почувалися тут як у себе вдома. А деякі трималися поодиноко і ні з ким не розмовляли — тільки із суддею. Але це не мало жодного значення. Бо це суд у справах порушень дорожнього руху, процедура для всіх одна, і вона незмінна.
Бенсону призначили з’явитися в суд через місяць. Суддя Гандлфорд записав його ім’я; Марк сказав: «Дякую, Ваша честь» і вивів клієнта із залу.
Найсвіжіша міська юридична контора матиме кілька тижнів, аби розібратися, що робити далі. Вони пообідали в поблизькій кулінарії, оплативши їжу готівкою, отриманою від Бенсона. Посеред трапези Тодд раптом згадав «Фредді Гарсію», і вони добряче посміялися.
Після обіду Марк перевдягнув костюм — він тепер мав цілих три, — а Тодд одягнув. Вони прийшли в суд о першій годині й заходилися вудити клієнтів, джерело яких здавалося невичерпним. Спочатку вони працювали разом, навчаючись у процесі деяким незначним хитрощам. Ніхто не звертав на них уваги, і вони заспокоїлися, розчинившись серед інших юристів, що сновигали по просторій будівлі суду.
Біля шостого відділу Тодд приклав телефон до вуха, маючи важливу розмову з удаваним абонентом. Достатньо гучно, щоб усі чули, він сказав: «Слухай, я вже владнав сотню справ про КСС супроти тебе. Отож припини годувати мене цим лайном. Той малий видмухав нуль, крапка, нуль-дев’ять, лише трохи більше дозволеного, і в нього ідеальна водійська картка. Годі ходити околясом. Зведи до необережного керування або я матиму розмову із суддею. Якщо ти мене змусиш, я доведу справу до судового процесу, і буде як минулого разу, коли я збив із пантелику поліціянтів і суддя взагалі зняв звинувачення». Він замовк і якийсь час слухав німий телефон, відтак промовив: «Оце вже інша річ. Я забіжу через годину підписати угоду».
Коли він засовував телефон до кишені, підійшов чоловік і спитав:
— Скажіть, а ви адвокат?
ЗОЛА, ДОСІ ВДЯГНЕНА В ПОВСЯКДЕННЕ, ходила з однієї зали суду до іншої, приміряючись до відповідачів, які не мали адвокатів. Судді часто питали їх, де ті працюють, чи одружені й таке інше. Переважно ті мали не дуже вражаючу роботу. Імена перспективних вона занотовувала. Узявши список слухань за взірець, вона склала свій перелік імен і адрес для телефонування. Через пару годин їй набридла виснажлива монотонність судочинства незначних кримінальних злочинів.
А втім, як би там було нудно, все-таки веселіше, ніж сидіти на заняттях і хвилюватися через адвокатський іспит.
О П’ЯТІЙ ВОНИ ЗАЙШЛИ до бару «Когут» і сіли за кутовий столик. Марк приніс із бару два пива й содову й замовив сандвічі. Він мав працювати з шостої вечора до півночі, отже, напої та їжа були за рахунок закладу.
Вони були задоволені першим днем роботи. Тодд заарканив одного клієнта у справі з КСС і з’явився перед очима судді Канту. Обвинувач зауважив, що ніколи раніше Тодда не бачив, а той відповів, що вже рік, як тут крутиться. Марк знайшов напад без обтяжливих у дев’ятому відділ і постав перед суддею, який зміряв його очима, але нічого не сказав. За кілька днів їхні обличчя збуденіють.
Їхній улов склав тисячу шістсот доларів готівкою плюс векселі ще на тисячу чотириста. На додаток їхній заробіток ніде не значився і не оподатковувався, отже, в них аж у голові паморочилось від такого перспективного золотовидобування. Родзинкою їхньої афери була зухвалість. Ніхто в здоровому глузді не стане перед суддею, видаючи себе за юриста.
19
ОПІВНОЧІ МАРК ПІДНЯВСЯ сходами на четвертий поверх і увійшов у свою тісну квартирку. Тодд сидів на дивані з ноутбуком. На хиткому кавовому столику, який вони купили за десять баксів, стояли дві порожні бляшанки з-під пива. Марк дістав одну бляшанку з маленького холодильника і впав у крісло навпроти дивану. Геть виснаженому, йому треба було поспати.
— Над чим працюєш? — запитав він.
— Груповий позов. Уже чотири таких висунуто проти «Свіфтбанку», і на вигляд усе легко і просто — телефонуєш одному з тих адвокатів, підписуєш і все. Гадаю, настав час діяти. Ті хлопці рекламуються як навіжені, але тільки через інтернет. Телевізійної реклами ще нема, і я гадаю саме тому, що кожна окрема скарга з тих позовів мізерна за вартістю відшкодування. Це тобі не справи про тілесні ушкодження з великими сумами. Тут шкода не така велика — кілька баксів за фіктивні платежі абощо, які «Свіфтбанк» приписує в щомісячну звітність. Смисл у тому, що їх дуже багато, можливо, мільйон клієнтів, ошуканих банком.
— Я бачив, як генеральний директор виступав сьогодні перед Конгресом.
— Так, це було справлене кровопускання. Чолов’ягу гамселили і зліва, і справа. Він жахливий свідок, у сенсі, чувак буквально обливався потом — комітет задав йому жару. Всі вимагали його відставки. Один блогер вважає, що «Свіфтбанк» настільки погано себе показав, що не має іншого вибору, окрім як швидко все владнати й рухатися далі. Він думає, що банк виплатить приблизно мільярд за колективними позовами, потім витратить чималі гроші на нову рекламну кампанію, аби спокутувати свої гріхи.
— Усе як завжди. Реклі не згадували?
— О, ні. Той ховається за надійною стіною компаній-пустушок. Я шукав кілька годин і не знайшов жодної згадки про нього або його ширми. Я вже думаю, чи правий був Горді щодо причетності Реклі до «Свіфтбанку»?
— Ладен закластися, він мав слушність, але треба як слід покопатись.