Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

Марк обернувся, страхаючись поглядів Тодда і Золи.

Але вони вже втекли.

ВІН ЗНАЙШОВ ЇХ НЕПОДАЛІК, і вони всі разом поспішили в кав’ярню на першому поверсі. Коли вони витягали стільці з-під столу, до Марка дійшло, що Тодд і Зола так сміються, що навіть неспроможні розмовляти. Це його роздратувало, але вже через кілька секунд він сміявся і сам. Тодд зрештою затримав дихання і промовив:

— Гарна робота, Даррелле.

Зола витерла щоки тильним боком долоні.

— Фредді Гарсія, — випалила вона. Тодд знову зареготав.

— Годі вже, годі, — закликав Марк, досі сміючись.

— Вибач, — сказав Тодд, тримаючись за боки.

Вони ще довго сміялися. Зрештою Марк опанував себе й запитав:

— Хто хоче кави?

Він підійшов до стійки, купив три чашки і відніс до столу, за яким інші члени його фірми вже певною мірою заспокоїлися.

— Ми бачили, як підійшов той штрих, — промовив Тодд,— і, зрозумівши, що ти робиш, кинувся в атаку.

— Я думала він тебе вдарить, — додала Зола.

— Теж так подумав, — визнав Марк. Вони цмулили каву, і кожен ледве стримувався, щоб знову вибухнути сміхом.

— А що, — зрештою сказав Марк, — я добре зіграв свою роль. Так, завалив сцену, проте ніхто не засумнівався адвокат я чи ні. Так що все в нас піде як по маслу.

— По маслу! — зареготав Тодд. — Тебе ледь не побили через першого клієнта.

— Ти помітив вираз обличчя того Хуана, коли ці двоє зітнулися?— спитала Зола. — Він певно думає, що всі адвокати схиблені.

Вона знову розсміялася.

— Зарахуємо це як корисний досвід, — сказав Марк, підіграючи. — Ми не можемо зараз усе кинути.

— Даррелл Кромлі з тебе ніякий, — зауважив Тодд.

— Заткни пельку. Ходімо звідси.

ПЕРЕД ДРУГИМ СТРИБКОМ у прірву вони вирішили поміняти стратегію. Біля зали суду вельмишановного Леона Гандлфорда, десятий кримінальний відділ, тупцювала строката юрба очікувачів. Тодд з’явився першим, намагаючись створити враження, що перебуває у вкрай схвильованому стані. Він обстежив юрбу, сфокусувавшись на чорношкірому юнакові, який чекав своєї черги разом із старшою жінкою, ймовірно, матір’ю. Тодд повільно наблизився до них, усміхнувся і завів розмову:

— Хирний спосіб провести день, еге ж?

— Точняк, — відповів молодик. Його мати досадливо пустила очі під лоба.

— Це ж тут суд за КСС, так? — спитав Тодд.

— Дорожнього руху, — уточнив юнак. Його мати додала:

— Злапали, коли шпарив вісімдесят п’ять, а там можна тільки п’ятдесят миль на годину. Вже другий квиток за рік. Страховка вилітає в трубу. Отаке.

— Вісімдесят п’ять, — повторив Тодд. — Ого!

— І що? Я поспішав.

— Полісмен сказав, що його посадять, — сказала мати в повному відчаї.