Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— І так усе життя в бігах, — зітхнула Зола.

— Ми й зараз в бігах, — озвався Тодд. — Можливо, ти не бажаєш цього визнавати, але ми постійно від чогось тікаємо. У нашому житті немає нічого тривкого, тому іншого вибору в нас і немає — тільки тікати.

Марк хруснув пальцями і сказав:

— Така справа, Золо. Оскільки ми встряли в це всі разом, то й будемо вірними одне одному нерозлучними друзями до самого кінця. Давайте тут і зараз домовимось, що, коли буде потреба, ми й підемо разом.

— Куди підемо?

— Цим будемо перейматися, коли настане той час.

— А як же наші рідні? — запитала вона. — Що їм сказати?

Хлопці замовкли, і це мовчання було відповіддю.

— Ні, — промовив Марк, — я нічого не казав матері. У неї зараз і без того проблем вистачає. Вона гадає, що я досі вчуся, а після випуску на мене чекає чудова робота, і все йде як по маслу. Мабуть, зачекаю пару місяців, а потім скажу, що взяв на семестр академвідпустку. Не знаю. Щось придумаю.

— А ти? — звернулася вона до Тодда.

— Так само. Зараз мені бракує мужності розказати батькам. Навіть не знаю, який із правдивих варіантів звучить гірше. З одного боку, двісті тисяч боргу й відсутність роботи. З іншого боку, я кинув школу й вирішив заробляти бабки, продаючи послуги п’яним водіям за готівку під фальшивим іменем. Як і Марк, зачекаю, а потім щось придумаю.

— А якщо ваш план провалиться і буде вам лихо?

— Такого не станеться, Золо, — відповів Марк.

— Хотілося б мені вам вірити, але я не впевнена, що ви розумієте, про що кажете.

— Ми теж; не впевнені, — промовив Тодд. — Але ми прийняли рішення без вороття. Ставлю питання руба: ти з нами чи ні?

— Ви забагато просите. Чекаєте від мене, що я відкину три роки навчання в юридичній школі.

— Облиш, Золо, — сказав Марк. — Що вона тобі дала, та школа? Нічого. Тільки життя зруйнувала. А ми пропонуємо вихід. Можливо, бруднуватий, але іншого наразі не маємо.

Вона захрумтіла начос і роззирнулася. Бар був заповнений молодими чоловіками тридцяти-сорока років, усі пили та дивилися баскетбол і хокей на великих екранах. Були й жінки, але небагато. Студентів майже не було.

— І ви обидва тут працюєте? — спитала вона.

— Атож, — відповів Тодд. — Це набагато приємніше, ніж сидіти в аудиторії чи зубрити, готуючись до адвокатського іспиту.

— І які умови партнерства?

— Ми складаємо в загальний казан гроші на прожиття за цей семестр. По десять тисяч із кожного. Це покриває початкові витрати: нові комп’ютери, телефони, офісне обладнання, документи, кращий одяг.

— Ти в ділі? — запитав Тодд.

— Дайте мені подумати, добре? Мені досі здається, що ви збожеволіли.

— Тут ми з тобою погодимось.

16

ТРИДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ, коли Марк Фрейжер поставив свій підпис на останньому бланку урядової програми позик і з головою занурився у драговину студентських боргів, Міністерство освіти надало йому позикову консультантку — жінку на ім’я Моргана Неш. Вона працювала в «Нау-Ессист», приватній компанії зі штату Нью-Джерсі, яку Міносвіти підрядило обслуговувати студентські борги, і її вибір був випадковим. Марк ніколи з нею не зустрічався і не мав такого бажання. Як позичальникові, йому дозволялося вибрати спосіб комунікації, і він, як і більшість студентів, звів балачки до мінімуму. Він спілкувався з пані Неш лише електронною поштою. Якось вона спитала в нього номер мобільного, але, оскільки Марк не був зобов’язаний розголошувати таку інформацію, вона його не отримала. «Нау-Ессист» була однією з багатьох компаній з обслуговування боргів, і всі вони, напевно, ретельно перевірялися Міністерством освіти. Компаніям, у яких результативність була незадовільною, давали менше роботи або взагалі припиняли з ними відносини. Згідно з рейтингом на сайті Міносвіти, «Нау-Ессист» була в середині списку. Марк міг скаржитися на задушливий борг, але до самої пані Неш та її методів роботи в нього претензій не виникало. Після тридцяти місяців вислуховування чортихань від цілої купи студентів, він знав, що існують і гірші компанії з обслуговування студентських позик.

У її останньому електронному листі, який він отримав на стару поштову скриньку, ішлося:

Марк зачекав два дні й у суботу вранці відповів:

ТОДД БУВ ПРИКРІПЛЕНИЙ до установи під назвою «Служба студентських позик», або ССП. Чи просто СС, як Тодд і багато інших студентів її називали. Вона знаходилась у Філадельфії й мала лиховісну історію обслуговування позик. Тодд знав, що по країні було щонайменше три судові процеси, у яких ССП звинувачували в зловживаннях при стягненні боргів. Компанію спіймали на завищуванні відсотків на позики, і вона вже виплатила штрафи. Проте Міносвіти досі з нею співпрацювало.