Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Насправді немає, але згодом тобі не потрібно буде готувати.

— А санвузол?

— Оце справді проблема, — сказав Тодд. — Єдиний санвузол на четвертому поверсі, але ми щось придумаємо. Це не ідеальне місце, Золо, але всім нам важко. Кілька місяців перекантуємось, а там подивимось.

— Це чудове місце для схованки, — запевнив Марк. — Згадай Анну Франк, яка ховалася від нацистів, тільки не так суворо, розумієш?

— Це має мене втішити?

— Певно, треба було підшукати іншу аналогію.

— А що Мейнард? — спитала Зола. — Як багато він знає?

— Я працював на нього три роки, — сказав Тодд. — Нормальний чувак. Звісно, пронозливий, крутий букмекер і все таке інше, і він гадки не має, що таке правова консультація. Він думає, що ми досі навчаємося в школі, але насправді йому байдуже. Ми з ним домовились, що будемо відробляти орендну платню, працюючи в барі. Він погодився.

— Відверто кажучи, — промовила Зола, — не уявляю себе фахівцем із КСС-справ штибу того пролази Кромлі.

— Авжеж, ні, Золо, — сказав Марк. — Згідно з нашими спостереженнями, усі ці пролази — чоловіки, здебільшого білі. Ти не підходиш, тому що, скажімо так, привертатимеш увагу.

— І яка в мене буде спеціалізація?

— Конторська робота, — відповів Тодд.

— Якось не звучить. І де та контора?

— Твоя комірка. Оце і є нова контора «Апшо, Паркер і Лейн». АПЛ. Адвокатські Послуги Лиходіїв.

— Дотепно.

— Ми ось що придумали. Будеш працювати в сфері особистої шкоди, яка, про що ми знаємо завдяки нашій чудовій юридичній освіті, досі найприбутковіша галузь вуличного права.

Наче вони це репетирували, в гру вступив Марк:

— Ми бачимо тебе в чекальнях невідкладної допомоги, де ти будеш хомутати травмованих позивачів. У цьому місті більшість із них чорношкірі, тому тобі буде легше знайти до них підхід. Вони довірятимуть тобі й захочуть тебе найняти.

— Я не розуміюся на законах про особисту шкоду.

— Авжеж, розумієшся. Ти бачила силу-силенну рекламних роликів по телебаченню від усіляких бариг, що жебрають клієнтів. Вони не найрозумніші люди, тому особливих складнощів у тебе на цьому фронті не виникне.

— Дякую.

— Достатньо лише парочки путніх автомобільних аварій, щоб добре заробити, — додав Тодд. — Я познайомився з одним адвокатом у «Рудому котярі», так він ледь не помирав із голоду. Якось, під час ожеледі, він послизнувся і впав, опинився в лікарні, де познайомився з мотоциклістом, який потрапив у аварію. Через рік цей адвокат відсудив на користь того постраждалого мотоцикліста майже мільйон доларів і взяв третину собі.

— Ось так просто? — запитала вона.

— Атож. Люди постійно потрапляють у аварії, і їх завжди привозять до лікарень. Там ти на них і чекатимеш.

— Це спрацює, Золо, тому що ми зробимо все, щоб це спрацювало, — переконував Марк. — Тільки ми втрьох, один за всіх, і всі за одного. Рівноправні компаньйони до переможеного кінця.

— А що є метою, хлопці? Що в підсумку гри?

— Виживання, — відповів Тодд. — Ми виживемо, переховуючись і прикидаючись іншими людьми. Будемо пробиватись уперед, бо зворотного шляху немає.

— А якщо нас упіймають?

Марк і Тодд цмулили трунки, міркуючи над запитанням. Зрештою Марк промовив:

— Якщо нас упіймають, втечемо. Ось і все. Просто зникнемо.