Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Звідки ти знаєш? Ніхто не перевіряє. А клієнти й поготів. Вони завжди перелякані до смерті, приголомшені, їм і на думку не спаде спитати. Як-от ми не питали в Даррелла Кромлі в тюрмі.

— Це неправомірно, — не здавалася Зола. — Я не те щоби багато чого навчилася в Фоґґі-Боттомі, але знаю, що адвокатська практика без ліцензії протизаконна.

— Тільки якщо нас спіймають, — зауважив Марк.

— Авжеж:, ризик є, — додав Тодд. — Але це не важливо. У гіршому випадку ми просто вчергове зникнемо.

— А до того намолотимо готівки, — сказав Марк. — Звісно, неоподатковуваної.

— Ви з глузду з’їхали.

— Ні, насправді ми напрочуд кмітливі. Ми поза полем зору, Золо. Заховалися від орендодавця. Заховалися від позикових консультантів. Заховалися від усіх, кому заманеться нас відшукати. І робитимемо бабло.

— А ваші борги?

Марк відпив пива, витер рота й нахилився поближче:

— Ось як воно буде. Одного дня в школі зрозуміють, що ми її кинули, але нічого не робитимуть. Найавторитетніші юридичні школи повідомляють про таке в Міносвіти, а потім торгуються про те, яка частина виділених на навчання коштів буде повернута. Закладаюся, що Фоґґі-Боттом нічого повертати не захоче, а тому там просто замовчуватимуть нашу відсутність на заняттях, аби залишити собі всі гроші. Ми зв’язуватимемось електронною поштою з нашими консультантами, створюючи в них враження, що ми досі ходимо до школи. Випуск у травні, і, як тобі відомо, ми повинні погодитися з планом погашення, який розпочнеться через півроку. Якщо ми не платитимемо, вони оголосять нас неплатоспроможними.

— Ти в курсі, що за останній рік мільйон студентів оголошено неплатоспроможними? — додав Тодд.

Зола знизала плечима: чи то знала, чи то ні.

— Отже, — вів далі Марк, — у нас є дев’ять-десять місяців, доки нас не оголосять неплатоспроможними. І за цей час ми всіх на шматки порвемо нашою фірмочкою й заробимо купу грошей.

— Але неплатоспроможність — це невиконання обов’язків, гарантований судовий позов, який ви не в змозі оскаржити,— зауважила Зола.

— Це якщо вони нас знайдуть, — заперечив Тодд. — Мій консультант працює у філадельфійській потогонці. Маркова — в Нью-Джерсі. Забув, а твоя де?

— У Чеві-Чейзі.

— Так, трохи ближче, але все одно ти будеш у безпеці. Річ у тім, що в нас інші імена, інші адреси. Вони віддадуть наші справи до якоїсь другорядної фірми, власник якої, безсумнівно, Гайндс Реклі, і ті відкриють справу. Подумаєш! Вони судяться із студентами як навіжені, а толку нуль.

— Зруйнують твою кредитну історію.

— Яка ще кредитна історія? Вона й без того зруйнована неможливістю сплатити борги. Навіть знайшовши чесну роботу, яким бісом ми повернули б усе, що винні?

Підійшов офіціант, і Марк замовив тарілку начос. Коли той пішов, Зола промовила:

— До чого ж вишуканий обід.

— Дякуємо за комплімент. Це за рахунок фірми, — усміхнувся Тодд.

Зола все ще тримала в руці бізнес-картку. Глянувши на неї, вона спитала:

— А звідки взялись імена?

— Із телефонного довідника, — відповів Марк. — Звичайні, повсякденні імена. Я — Марк Апшо і маю підтверджувальні документи. Він — Тодд Лейн, просто черговий невибагливий адвокат, яких повно на вулицях.

— А хто такий Паркер?

— Це ти, — сказав Тодд. — Зола Паркер. Ми подумали, що нашій фірмочці не завадить трохи розмаїтості, тому додали тебе як середнього компаньйона. Всі рівні, ти ж розумієш. Три рівноправні компаньйони.

— Три рівні облудники, — промовила вона. — Вибачте, але це безумство.

— Так і є. Але набагато безумніше навіть думати про те, щоб замакітритися в Фоґґі-Боттомі, закінчити його в травні, не маючи роботи, а потім зубрити, готуючись до адвокатського іспиту. Погодься, Золо, до такого ти морально не готова. Як і ми. Отож ми зробили свій вибір.

— Але ж ми майже закінчили юридичну школу, — сказала вона.