Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

Марк закінчив телефонну розмову й зауважив:

— Тільки цього мені бракувало. Мати справу з істеричкою.

— Я піду з тобою, і ми не потерпимо, аби нас там лаяли, — запропонував Тодд.

— Звісно, нас там лаятимуть. Вона вже двічі на мене нагримала. Це все ми винуваті, тому що я брехав їй, тому що ми дозволили йому втекти, тому що ми не повідомили сім’ю, тому що ми не відвели його до лікаря, оце ось усе.

— Це я в усьому винна, — пробелькотала Зола, не розплющуючи очей.

— Це не твоя провина, і твоє ім’я взагалі не згадувалося,— промовив Марк. — Так і буде надалі.

— Якщо вона почне репетувати, я просто вийду, — сказав Тодд. Мені й так гидко на душі, не вистачало ще мелодраматичного серіалу від Бренди та інших.

— Коли ми вчора їхали із штрафмайданчика, Горді погрожував вбити мене, якщо я їй зателефоную. Ясно, що це не справжня погроза, але добре передає його загальний настрій. Він не хотів, щоб вона знала. І він відмовився навіть розмовляти про лікаря. Що ми могли зробити?

— Ми все це вже сто разів пережовували, Марку, — зупинив його Тодд.

Він піднявся і налив три філіжанки кави. Була майже четверта ранку, всі вони емоційно й фізично виснажились. Зола сіла на дивані, взяла філіжанку й спробувала посміхнутися. Її очі почервоніли, повіки набрякли — здавалося, вона на межі чергового нервового зриву.

— Не думаю, що поїду з вами, хлопці, — промовила вона.

— Ні, залишайся тут і відпочивай, — запропонував Марк.

— Добра ідея, — погодився Тодд. — Тобі краще триматись подалі від Бренди.

— Якось я з нею зустрілася. Вона думає, що ми просто друзі. Горді казав, що вона про нас не здогадувалася.

— Певен, так і було, але вона досі може ревнувати, — сказав Марк. — Їй було не до вподоби, що Горді живе у великому місті без неї.

Вони знову надовго замовкли та цмулили каву. Марк порушив мовчання:

— Замалим не забув! Нам треба пошукати передсмертну записку. Детектив наказав.

— Має бути весело, — висловився Тодд. Вони перейшли коридор, зайшли до квартири Горді й увімкнули світло. Нічого не змінилося, відколи вони панічно звідси вибігли. Записка могла бути в спальні, але вони її там не знайшли.

— Брудно тут, — зауважив Марк, роззираючись. Простирадла на ліжку жужмом, матрац напівзастелений, одяг на підлозі, на комоді дві порожніх пляшки з-під спиртного.

— Я тут приберу, коли ви підете, — сказала Зола. — Певна, його рідні захочуть сюди прийти.

Вони вийшли в кімнату й витріщилися на конспірологічну стіну Ґорді.

— Що будемо робити? — спитав Тодд.

— Давай усе це здеремо й збережемо. Його рідним від цього користі не буде.

Зола зібрала повний кошик брудної постільної білизни, рушників і одягу й понесла її до пральні в підвалі, тимчасом Тодд із Марком обережно знімали наліпки й аркуші зі стіни. Мармизи Реклі та його співучасників ретельно складалися на винос. Марк помітив біля комп’ютера Ґорді дві флешки й, нікому про це не сказавши, машинально поклав їх у кишеню.

О шостій Марк із Тоддом вийшли з будинку й поїхали до Пентагон-сіті. Заторів не було, тож вони прибули до «Маріотту» за двадцять хвилин і пішли в кафе попити кави з бісквітами. Поївши, вони спробували налаштуватись на зустріч.

— Уявляю, який жах вона там буде виказувати, — сказав Тодд.

— Вона вже й так все виказала.

— Ми не зобов’язані вислуховувати звинувачення, Марку.

— Ми маємо бути терплячими, Тодде, і співчутливими. Бідолашна дівчина щойно втратила нареченого, якого вона обожнювала.

— Але він її ніт.