Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Горді, наприклад. Він збирається утнути якусь дурницю, ти хоч розумієш це чи ні?

— Тільки не зараз, — сказала Зола. — Вибачте, хлопці. Я не збиралася засинати.

«Другу ніч поспіль», — одночасно подумали Марк і Тодд, але промовчали. Нарікання не зарадять лихові, а Золі й без того непереливки. Якщо Горді замислив щось утнути, їм його не зупинити.

— Є якісь думки? — порушив мовчанку Тодд, усе ще стискаючи кермо. Ніхто не відповів. Запала гнітюча тиша, тільки рокотав двигун і обігрівач дмухав теплим повітрям. Зола сказала:

— Він любив бігати в парку Рок-Крік.

— Сумніваюсь, що він там бігає посеред ночі, — зауважив Тодд. — Мінус шість на дворі.

— Як щодо «У Коні»? — запитав Марк. — Ми завжди любили там протвережуватися.

— Оце гарна ідея, — погодився Тодд і рушив із місця. — Не припиняйте телефонувати й писати йому.

«У Коні» — цілодобово відкрита вафельна на Дев’ятнадцятій вулиці — улюблений заклад безпритульних і студентів. Тодд зупинився неподалік і Марк пірнув усередину. За мить повернувся і сказав:

— Немає ніяких ознак його перебування. Є ідея. Поїхали на набережну в Джорджтауні. Ми з ним були там сьогодні, і, схоже, йому там сподобалося.

— Що означає «йому там сподобалося»? — запитав Тодд.

— Не знаю. Просто їдьмо.

Коли вони звернули на М-стрит, задзвонив телефон Марка.

— От чорт! Це Бренда. Відповідати?

— Так! — гаркнув Тодд. — Негайно відповідай!

Марк натиснув «відповісти» й промовив:

— Привіт, Брендо.

Вона була майже в нестямі:

— Марку, що відбувається? Щойно я отримала повідомлення від Горді. Пише, що йому шкода, виходу немає, він так більше не може. Що в біса коїться, Марку? Кажи!

— Він катається по місту, Брендо. Ми з Тоддом у машині, намагаємося його знайти. Він не приймає препарати й поводиться мов пришелепкуватий.

— Я думала, він у ліжку з грипом, як і ви.

— Так, був у ліжку, хворів, і що? Ми були з ним, але він крадькома вислизнув. Ти намагалась йому подзвонити?

— Авжеж;! Чому ти не сказав мені, що він більше не приймає препарати?! — вона буквально волала.

— Брендо, я до вчора навіть не знав, що він на препаратах. Він нікому про це не казав. Ти теж;, до речі.

— Про таке не кажуть. Прошу, знайди його, Марку!

— Ми намагаємося.

— Я скоро приїду.

— Ні, не поспішай. Залишайся там, я тобі зателефоную.

На набережній вони зупинилися на узбіччі й вилізли з машини. Припустилися до річки, але їх зупинив охоронець.

— Шановний, — звернувся до нього Марк, — ми шукаємо друга. Він приїхав на маленькій синій «мазді» й потребує нашої допомоги. Ви його не бачили?