Тістечка з ягодами: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Магдо? Ти знаєш, котра година?

— Сьома двадцять сім. Я вже не могла дочекатися, щоби тобі сказати. Вгадай, що сталося?

— Ти стала пити молоко просто з-під корови? — кинула я. — Таке паруюче, з пінкою на два пальці?

— Краще! — проігнорувала вона провокацію. — Ти повертаєшся на роботу!

— Чому Бартек нічого мені не сказав? — подумала я вголос. — Завжди він дзвонив у таких справах.

— Бо він теж іще не знає. Він уже місяць школить орків для нових відділень ФІРМИ в західній Польщі. І повернеться тільки за тиждень, коли ти вже будеш у нас.

— Що значить «будеш»?

— Бо ти можеш починати від завтра, Ягодо. І що ти на це?

— Не вірю.

— Я сподівалася на таку відповідь. Ти і справді повертаєшся. Так вирішив новий шеф.

— Отак просто? Без консультації із зацікавленою особою?

— Ти так не жартуй, а дякуй Богові за якість мовних курсів для іноземців.

— Ти можеш розвинути тему?

— Всідайся зручно і слухай. Він понеділка ми маємо нового супершефа. Боббі Смайл Джуніор, американець, п’ять років у Польщі. Скрізь вихваляється своїм мовним хистом і забороняє говорити англійською: «Я все розуміти. Не мусить перекладати». Боббі, як і кожен свіжоспечений шеф, узявся вичищати закурені кутки. Зазирнув до столу. А також до шухляд і комп’ютерів осіб, рокованих на звільнення. Ну і…

— Переглянув моє барахло, — здогадалась я.

— У яблучко. Забагато мейлів не знайшов, бо ж від кого іх тобі отримувати? Бартек чесний службіст. У робочий час накидає мантію директора з персоналу і не дозволяє собі шкрябати романтичні послання. Я сиджу поряд, а інших друзів у тебе немає.

Приємно слухати щирі зізнання о пів на восьму ранку.

— І що з тим супербосом?

— Він знайшов пародійні пісеньки на честь ФІРМИ і групових зусиль.

— Шеф був надзвичайно захоплений ентузіазмом, який просто-таки бив із кожного рядка. Навіть зворушився тим піском у стомлених очах. Сказав, що ще ніколи не читав такої заангажованої літератури.

— О Боже!

— Я теж так зреагувала.

— Він знайшов іще щось?

— Кілька речей у тому ж стилі. І всі вони йому сподобалися. Коротше кажучи, Ягодо, тебе висувають на посаду завідувачки відділу внутрішньої пропаганди. Ти рада?

— Я можу повернутися будь-якої миті. Спакувати літні лахи, клацнути кілька знімків і…

— …втекти, — закінчила за мене Аня. — Бо те, що ти робиш, це чергова втеча.

— Що значить чергова?

— А так, Ягодо. Бартек — це втеча від близькості. Магда — це втеча від справжньої дружби. А тепер оця ФІРМА.

— Можливо, — відказала я голосом людини, котра вдає, що не дуже, а насправді дуже вражена. — А ти не думала, що я просто хочу повернутися до того, що найкраще вмію? До того, що знайоме й безпечне? Бо, як каже Маріуш, людина повинна мати постійний пункт у житті. Власне місце.

— Дурня. Така сама, як із тією знаменитою половинкою яблука. Одне велике ошуканство.