Таврований: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що там сталося? Вийшли з Карпат?

Тимофій Амросієвич розповів докладно, як з’єднання виривалося з оточення, про те, що без вісті пропав комісар Руднєв, загинув його син Радик. Потім доповів конкретно по Ковпаку.

— Він допускав грубі випади на адресу бійців, командирів і політруків підрозділів. Перевищував свої повноваження, бив партизан. Особовий склад не вірив йому. Після загибелі Руднєва з’єднання розпалося. Він не прислухався до комісара, який по суті керував загоном. Той переконував його не йти всім з’єднанням у гори. Послати туди диверсійні групи. Таке рішення Ковпака призвело до знищення з’єднання.

Хрущов швидко засвоїв інформацію.

— Без Верховного ми це питання не вирішимо, — сказав він Строкачу.

Микита Сергійович при черговій зустрічі зі Сталіним все йому виклав. Доповів про абсолютно некомпетентне рішення Ковпака всім з’єднанням йти в гори, що призвело до його розгрому.

Йосип Віссаріонович згадав маленького старого командира з борідкою клинцем, який не міг без мату сказати жодного речення. Так, це він просив у нього підкинути гармат. Мимовільна усмішка осяяла поїдене віспою обличчя.

Він остаточно визначився:

— Залишити для історії. Як героя.

— Товаришу Сталін. Ми втратили краще з’єднання.

— Нове наберуть. Людей повно бовтається. Відсиджувалися на окупованій території. Тепер поспішають довести свою відданість Радянській владі.

Це відразу визначило подальшу долю Сидора Артемовича. Його вдруге нагородили медаллю Золота Зірка і орденом Леніна.

Посмертно Героєм Радянського Союзу став також Семен Васильович Руднєв.

Сидору Артемовичу надали довгострокову відпустку і дали можливість лікуватися. Він приїхав у Путивль, але намагався постійно нагадати про себе в Києві та Москві. Допомагав готувати різні матеріали, проводити заходи.

Незабаром про нього згадали. Перевели з Путивля до Києва. Дали місце заступника голови президії Верховної ради УРСР.

Вершигора часто згадував комісара. Йому здавалося, що така людина не повинна загинути, що він десь проривається в партизанський край на Поліссі. Йшов час, але Руднєв не з’являвся. Почалися різні домисли. З Українського штабу партизанського руху продовжувався потік радіограм з вимогою з’ясувати долю комісара.

— Не вірю я, що він загинув від рук фашистів, — сказав Базима Вершигорі, як тільки вони зустрілися після повернення з гір. — У мене є факти, які свідчать про інше.

— Про що ти, Григорій Якович?

— Його вбили свої.

Незважаючи на те, що Вершигору підозрювали у співпраці з органами, Григорій Якович довіряв йому. Після смерті комісара Петро Петрович був єдиною людиною, з яким начальник штабу розмовляв абсолютно відверто.

— У такому пеклі вбивати?! — Засумнівався Петро Петрович. — Нічого не завадило б хлопцям прибрати його в будь-який час.

— Вони його хотіли прибрати, щоб про це не дізнався особовий склад з’єднання, — відповів Григорій Якович. — Ти ж бачив, як обурилися люди, коли Сиромолотний назвав його ворогом народу.

— По-твоєму виходить, що представник УШПР приїхав у Москву і злив органам всю інформацію про минуле комісара?

— Так воно і є. Заодно себе прикрив.

— Комісар відсидів строк у камері попереднього ув’язнення, але, наскільки я знаю, суд його виправдав, — сказав Вершигора.

— Сусід був дуже ранимою людиною. Суд його виправдав. Виходить, офіційно він не ворог народу, — промовив Базима. — Інший би про це забув, а він мучився все життя.

— Дуже ранима людина. Він заздрив мені, що я все так спокійно сприймаю.

— До цього треба додати, що останнім часом вони лаялися з Ковпаком. Той не хотів ділитися з комісаром славою. Прагнув всіляко поставити Руднєва на місце. Тому УШПР був поінформований і про мирні переговори з патріотами, і про небажання Руднєва йти в гори. Тобто виконувати наказ штабу.

— У Москві дуже боялися, що ми об’єднаємося з патріотами. Деякі туполобі не розуміють: не потрібно проливати кров, коли можна домовитися, — сказав Вершигора. — Руднєв не приймав патріотичні настрої українців-утопістів, які в такий бійні борються за свою незалежність. Він з ними просто домовлявся пропускати один одного.

— Він підходив до вирішення проблем по законам здорового глузду і простої людської моралі.