Полковник Еміліо Фалькон, особистий секретар Лосади, нового президента, був відряджений із столиці з цією важливою місією.
Бути особистим секретарем у тропічного президента не легко. Треба бути дипломатом, шпигуном, начальником над людьми, тілохранителем свого шефа — й уміти вчасно пронюхувати про змови та революції. Частенько секретар буває таємною рушійною силою в державі, творцем її політики, й тому президент вибирає собі секретаря з більшою обережністю, аніж подругу життя.
Полковник Фалькон, вродливий і чемний джентльмен з вишуканими, делікатними манерами, справжній кастілець, приїхав до Кораліо шукати загублені гроші, коли сліди вже давно запали. Тут він радився з військовими властями, що одержали розпорядження всіляко сприяти полковникові в його пошуках.
Полковник Фалькон улаштував собі головну квартиру в одному з приміщень Casa Morena. Тут із тиждень він проводив неофіційні засідання — щось на зразок суду присяжних в одній особі,— викликаючи до себе людей, які своїми свідченнями могли пролити світло на фінансову трагедію, що супроводила іншу, дрібнішу трагедію — смерть президента.
Двоє чи троє допитаних таким чином — і серед них перукар Естебан — заявили, що вони перед похороном упізнали тіло самогубця-президента Мірафлореса.
— Звичайно ж, — підтвердив Естебан всемогутньому секретареві, — то був він, президент. Подумайте: чи можна голити людину й не бачити її обличчя? Він покликав мене до себе в невеличку хатку, щоб я поголив його. Борода в нього була дуже чорна й дуже густа... Чи я бачив президента до того? А чому б ні? Я бачив його один раз у Солітасі, коли він їхав з пароплава в кареті. Коли я поголив його, він дав мені золоту монету й сказав, щоб я держав язик за зубами. Але я — ліберал, я люблю свою країну, і я відразу ж розповів про все сеньйорові Гудвіну.
— Нам відомо, — лагідно сказав полковник Фалькон, — що покійний президент мав при собі американський шкіряний саквояж з великою сумою грошей. Ви бачили його?
— De veras[78], ні,— відповів Естебан. — У кімнаті горіла тільки одна маленька лампа, при ній і голити було важко. Можливо, саквояж був там, але я його не бачив. Ні. Була там ще й молода дама — дуже гарна сеньйорита, це я роздивився й при такому поганому освітленні. Але грошей, сеньйоре, або тієї штуки, в якій вони були, бачити мені не довелось.
Comandante та інші офіцери посвідчили, що їх збудив і підняв на ноги револьверний постріл у готелі де лос Естранхерос. Вони поспішили туди, щоб захистити спокій і честь республіки, і побачили там на підлозі мертвого з затиснутим у руці револьвером. Біля нього була молода жінка; вона плакала ревно. В кімнаті був і сеньйор Гудвін. Але саквояжа з грішми вони не бачили.
Мадама Тімотеа Ортіс, господиня готелю, де закінчився останній тур гри “Лис на світанку”, розповіла, як у її готелі зупинились двоє приїжджих.
— Вони прийшли в мій дім, — сказала вона, — сеньйор, не дуже старий, та сеньйорита, досить гарненька. Вони не хотіли ні їсти, ні пити, відмовились навіть від мого agnardiente[79], хоч він у мене першого сорту. Вони піднялись у свої кімнати — numéro nueve[80]та numéro diez[81]. Згодом прийшов сеньйор Гудвін і піднявся нагору, щоб побалакати з ними. Потім я почула страшний гуркіт, мовби постріл з гармати, і мені сказали, що pobre Présidente[82] застрелився. Esta bueno. Ніяких грошей я не бачила, не бачила й того, що ви називаєте саквояжем.
Полковник Фалькон незабаром дійшов логічного висновку, що з усіх жителів Кораліо тільки Френк Гудвін міг дати йому провідну нитку в справі про загублені гроші. Але з американцем хитрий секретар повів іншу політику. Гудвін був могутньою підпорою для нової влади, і з ним треба було поводитись дуже обережно, щоб не кинути тіні на його мужність і честь. Навіть особистий секретар його превосходительства — і той не наважився викликати на допит цього каучукового князя й бананового барона, як рядового громадянина Анчурії. Отже, він передав Гудвінові квітчасте послання, де з усіх пелюсточків так і капав мед, і просив ущасливити його — призначити йому побачення. Замість відповіді, Гудвін запросив його до себе на обід.
Перед обідом американець зайшов до Casa Morena й сердечно, по-дружньому привітав свого гостя. Потім, коли спустилась передвечірня прохолода, обидва поволі попрямували за місто, до оселі Гудвіна.
Американець перепросився й на кілька хвилин покинув полковника самого в просторій, прохолодній, добре затіненій кімнаті з таким чудовим паркетом з полірованого дерева, що на нього позаздрив би перший-ліпший мільйонер у Сполучених Штатах. Гудвін пройшов через natio[83], затінене тентами та рослинами, й зайшов у протилежне крило будинку, в довгасту кімнату, вікна якої виходили на море. Широкі жалюзі були підняті, й у кімнату повівав вітерець з океану — невидимий потік свіжості та здоров’я. Дружина Гудвіна сиділа біля вікна й писала аквареллю передвечірній морський краєвид.
Ця жінка здавалася щасливою. І навіть більше — вона здавалася задоволеною. Якби поет у хвилину натхнення захотів знайти влучні порівняння для її вроди, він порівняв би її великі, ясні, сірі, з білосніжними білками очі до місячної квітки. Він не шукав би в ній подібності до богинь, від чиєї традиційної краси віє холодом класики. Краса її була суто едемська, а не олімпійська. Уявіть собі, якщо можете, Єву, вигнану з Едему, яка зачаровує полум’яних вартових і спокійнісінько повертається до своєї райської домівки. Цілковита гармонія земного й небесного — такою здавалась місіс Гудвін.
Коли її чоловік увійшов у кімнату, вона підвела очі й уста її розтулились. Повіки в неї затремтіли, немов (хай простить нам Поезія!) хвостик у вірного песика, і вся вона затріпотіла, як плакуча вербичка під легеньким повівом вітру. Так вона завжди зустрічала чоловіка, хоч би він приходив і двадцять разів на день. Якби ті, хто інколи за склянкою вина в Кораліо перебирає пікантні історії про шалену кар’єру Ізабелли Гілберт, побачили сьогодні ввечері дружину Френка Гудвіна в мирному ореолі щасливого родинного життя, вони або не повірили б своїм очам, або згодились би назавжди забути всі мальовничі сцени з життя тієї, заради кого їхній президент пожертвував і батьківщиною, й честю.
— Я привів на обід гостя, — сказав Гудвін. — Це полковник Фалькон із Сан-Матео. Він приїхав сюди в казенній справі. Не думаю, щоб ти захотіла побачитись із ним, і тому я прописую тобі спасенну жіночу мігрень.
— Він прийшов розпитати тебе про втрачені гроші, правда? — запитала місіс Гудвін, знов беручись до свого етюда.
— Ти вгадала, — підтвердив Гудвін — Він уже три дні провадить слідство, допитує тубільців. Черга дійшла до мене, але він не наважується викликати до себе на розправу підданого дядька Сема й вирішив провести допит у формі товариської бесіди. Він мене піддаватиме тортурам за моїм вином та моїм десертом.
— Він знайшов кого-небудь, хто бачив той саквояж із грішми?
— Нікого. Навіть мадама Ортіс, у якої таке гостре око на збирача податків, і та не пам’ятає, щоб у нього був якийсь багаж. Місіс Гудвін поклала пензель і зітхнула.
— Я дуже шкодую, Френк, — сказала вона,— що в тебе стільки турбот через ті гроші. Але ж ми не можемо розповісти їм про все, правда?
— Ми зробили б величезну дурницю, якби розповіли, — сказав Гудвін з усмішкою й знизав плечима; цей жест він перейняв у тубільців. — Хоч я й американець, вони відразу ж закинули б мене до своєї calaboza[84], якби довідались, що ми привласнили той саквояж. Ні. Ми повинні удавати з себе таких самих незнайків, як і всі інші незнайки в Кораліо.
— А ти не думаєш, що цей полковник підозрює тебе? — запитала вона, трохи наморщивши лоба.
— Хай тільки спробує, — недбало відповів американець. — Добре, що ніхто, крім мене, не бачив того саквояжа. Оскільки в момент пострілу я був у номері, не дивно, що власті хочуть докладніше обізнатися з моєю роллю в тій справі. Але ніяких підстав для тривоги немає. Цей полковник добре пообідає, а на закуску матиме порцію американського блефу. Тим справа й закінчиться.
Місіс Гудвін підвелась і підійшла до вікна. Гудвін теж підійшов і став поруч. Вона пригорнулась до нього, ніби шукаючи підтримки й захисту, як завжди після тієї страшної ночі, коли він уперше став її надійною підпорою. Так вони стояли кілька хвилин.
Просто перед ними, в гущавині розкішної тропічної рослинності, була вигадливо прорубана алея, що доходила аж до порослого мангровими деревами болота на околиці Кораліо. У кінці повітряного тунелю виднілась могила й дерев’яний надгробок з ім’ям бідолашного президента Мірафлореса. В дощові дні місіс Гудвін дивилась на могилу з цього вікна, а коли небеса усміхались, вона виходила на зелені, тіняві схили родючих земель Гудвіна й так само дивилася в той бік з ніжною тугою, яка, проте, вже не могла потьмарити її щастя.
— Я так любила його, Френк! — сказала вона. — Навіть після тієї жахливої втечі й нещасливого кінця. А ти був такий добрий до мене й зробив мене такою щасливою. Але все заплуталося, стало такою дивною загадкою. Коли стане відомо, що ми взяли ті гроші собі, як ти думаєш, тебе примусять віддати їх у казну?
— Неодмінно примусять, — відповів Гудвін. — Ти маєш рацію, це справжня загадка. І хай вона зостанеться загадкою для Фалькона та його земляків, аж поки розгадка не прийде сама. Нам з тобою відомо більше, ніж будь-кому іншому, але й ми знаємо розгадку тільки наполовину. Не слід нікому й натякати про ці гроші. Хай люди думають, що президент приховав їх у горах, їдучи сюди, або зумів переправити їх куди-небудь, перш ніж прибув у Кораліо. Не думаю, що Фалькон підозріває мене. Він провадить слідство дуже старанно, виконуючи наказ уряду, але він нічого не виявить.
Така була їхня розмова. Якби хто-небудь підслухав або побачив їх, коли вони розмовляли про загублені скарби Анчурії, всякому впала б в око ще одна загадка. Бо обличчя й поводження обох (якщо можна вірити обличчям) вражали своєю щиро саксонською гордістю, порядністю, благородством. Спокійний погляд Гудвіна й вираз непохитної твердості, втілення доброї, мужньої й справедливої душі, зовсім не пасували до його слів.
[78] De veras — правду кажучи (іспан.).
[79] Aguardiente — коньяк (іспан.).
[80] Numero nueve — номер дев’ятий (іспан.).
[81] Numero diez — номер десятий (іспан.).
[82] Porbe Présidente — бідний президент (іспан.).
[83] Патіо — внутрішній двір (іспан.).
[84] Calaboza — в’язниця (іспан.).