Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

— Мій aguardiente[57], — сказала не без гордощів мадама, — найкращий. Він росте серед бананових дерев, у темних місцях, у дуже гарних пляшках. Si, senor[58]. Його можна збирати тільки вночі. Це роблять матроси й приносять вам перед світом до чорного ходу. Не легко розводити такі овочі, сеньйоре Гудвін.

У Кораліо душею торгівлі була не конкуренція, а контрабанда. Говорили про неї натяками, а після вдалої операції навіть хвастали.

— Сьогодні у вас постояльці, — сказав Гудвін, кладучи на прилавок срібний долар.

— А чому б ні? — відказала мадама, відраховуючи здачу. — Їх двоє. Тільки-тільки прибули. Сеньйор, не так щоб старий, і сеньйорита, досить гарненька. Вони піднялись до себе, не захотіли ні їсти, ні пити, їхні кімнати — numéro[59] дев’ять та numéro десять.

— Я давно жду цього джентльмена та цю леді,— сказав Гудвін.— У мене до них важлива справа. Можна зайти до них зараз?

— А чому б ні? — спокійно відказала мадама.— Чому б сеньйорові Гудвіну не піднятися й не побалакати з друзями? Esta bueno[60]. Кімната numéro дев’ять та кімната numéro десять.

Гудвін одстебнув у кишені американський револьвер і піднявся крутими темними сходами.

Там, у коридорі, при шафранному світлі висячої лампи, він легко розглядів великі цифри, яскраво намальовані на дверях. Повернувши ручку дев’ятого номера, він увійшов і причинив за собою двері.

Якщо жінка, що сиділа біля столика в цій бідно обставленій кімнаті, була Ізабелла Гілберт, то треба сказати, що чутки не давали повного уявлення про її принадність. Вона схилилась головою на руку. В усьому її тілі, в кожній лінії, помітна була страшенна втома; на її обличчі застиг вираз глибокої тривоги. Очі в неї були сірі, тієї форми, яка властива, мабуть, усім уславленим покорителькам людських сердець. Білки надзвичайно білі, блискучі, зверху закривали їх важкі повіки, а знизу залишалась білосніжна смужка. Такі очі означають велике благородство, велику силу і — якщо тільки можливо уявити таке — великодушний і щедрий егоїзм. Коли американець увійшов, вона глянула на нього здивовано, але без страху.

Гудвін скинув капелюх і з властивою йому спокійною невимушеністю присів на краєчок столу. В руці у нього курилася сигара. Він вирішив поводитись запанібрата, певний, що всякі церемонії з міс Гілберт зайві. Він знав її життя, знав, як мало вона зважала на умовності.

— Добрий вечір,— сказав він. — Що ж, мадам, давайте відразу перейдемо до справи. Я не називатиму імен, але я знаю, хто в сусідній кімнаті і що у нього в саквояжі. Це й привело мене сюди. Я прийшов продиктувати вам умови капітуляції.

Дама не поворухнулась і не озвалась жодним словом, а тільки все дивилась на сигару в руці Гудвіна.

— Ми, — провадив диктатор, злегка погойдуючи ногою й задумливо розглядаючи свій елегантний лосиновий черевик, — я говорю від імені переважної більшості народу, — ми вимагаємо повернення вкрадених грошей, які належать народові. Це, по суті, все, чого ми хочемо від вас. Наші вимоги дуже прості. Як представник народу я обіцяю дати вам спокій, коли ви задовольните їх. Віддайте гроші і їдьте зі своїм супутником куди хочете. Ми навіть допоможемо вам сісти на перший-ліпший пароплав, який вирушатиме звідси. Від себе ж особисто я можу тільки додати, що у джентльмена з десятого номера неабиякий смак, коли він обрав собі таку подругу.

Гудвін знову взяв сигару в рот і помітив, що дама крижаним поглядом стежить за нею, підкреслено зосередивши на ній свою увагу. Очевидно, вона не чула того, що він сказав їй. Зрозумівши натяк, він викинув сигару за вікно, весело засміявся й зсунувся зі столу.

— Так краще,— сказала дама.— Тепер я можу слухати вас. Коли хочете одержати від мене ще один урок хороших манер, скажіть ім’я людини, яка ображає мене.

— Дуже шкодую, — сказав Гудвін, спираючись рукою на стіл, — але зараз мені ніколи вивчати правила етикету. Отже, слухайте: я звертаюсь до вашої розсудливості. Ви не раз показували, що добре розумієте, що для вас вигідно. От вам ще одна нагода виявити ваш неабиякий розум. У цій справі секретів немає. Я — Френк Гудвін, і я прийшов по гроші. У вашій кімнаті я опинився випадково. Якби я потрапив до сусідньої, гроші були б уже в мене. Хочете пояснень? Будь ласка. Джентльмен з десятого номера не виправдав довір’я народу, вкрав велику суму грошей. Я вирішив повернути ці гроші. Я не кажу вам, хто цей джентльмен. Коли мені доведеться зустрітися з ним і при цьому виявиться, що він обіймає в республіці високий пост, я виконаю свій обов’язок і заарештую його. Цей будинок охороняється. Я пропоную вам великодушні умови. Я навіть не домагаюсь побачення з джентльменом із десятого номера. Принесіть мені саквояж із грішми — і справі кінець.

Дама підвелася з крісла й на хвилину застигла, глибоко задумавшись.

— Ви живете тут, містере Гудвін? — нарешті запитала вона.

— Так.

— Яким правом ви зайшли до моєї кімнати?

— Я служу республіці. Мене сповістили телеграфом про маршрут... джентльмена з десятої кімнати.

— Можна у вас дещо запитати? Мені здається, що одвертості у вас більше, ніж делікатності. Що являє собою це місто? Кораліо — так його називають?

— Яке це місто! — сказав Гудвін, усміхаючись.— Так собі, містечко бананове. Солом’яні та глиняні хатки, п’ять-шість двоповерхових будинків, вигод мало. Населення — мішанина з іспанців та індіан, каріби та чорношкірі. Ні путящих тротуарів, ні розваг. Моральність невисока. Звичайно, це тільки поверховий опис нашого міста.

— Проте щось приваблює сюди людей? Якісь громадські або ділові інтереси?

— Певна річ, — відказав Гудвін, широко усміхаючись.— Тут немає вечірнього чаю, катеринок, універсальних магазинів — не діє тут і договір про видачу злочинців.

— Він казав мені, — провадила дама, злегка насупившись і ніби сама до себе, — що на цьому узбережжі великі й гарні міста, а в них приємне товариство, і — особливо — американська колонія з дуже культурними людьми.

— Так, тут є американська колонія, — сказав Гудвін, трохи здивовано глянувши на даму. — Серед американців є порядні люди. А є й такі, що втекли від правосуддя Сполучених Штатів. Мені пригадуються два збіглі банківські директори, військовий скарбник, що чимсь проштрафився, кілька убивць, одна вдова — в її житті, здається, відіграв якусь роль миш’як. Я теж належу до цієї колонії, але поки що нічим не відзначився — жодним примітним злочином.

— Не втрачайте надії, — сухо відказала дама.— Ваше сьогоднішнє поводження, на мій погляд, не гарантує вас від такої можливості. Сталась якась помилка. Я, правда, ще не знаю, яка. Але його ви не повинні турбувати. Він так натомився за дорогу, що заснув, здається, не роздягаючись. Ви говорите про якісь крадені гроші. Я не розумію вас. Тут якась помилка. Я доведу вам. Побудьте тут, а я принесу саквояж, якого ви так домагаєтесь, і покажу вам.

Вона попрямувала до зачинених дверей, що вели до сусідньої кімнати, але зупинилася, серйозно й допитливо глянула на Гудвіна і якось чудно посміхнулась.

— Ви вдерлись до мене, поводились як грубіян і пред’явили мені найганебніші обвинувачення, і все ж... — Вона завагалась, ніби підшукуючи потрібне слово. — Дивна річ... я певна, що сталась помилка.

[57] Aguardiente — коньяк (іспан.).

[58] Si, senor — Так, сеньйоре (іспан.).

[59] Numero — номер (іспан.).

[60] Esta bueno — добре (іспан.).