Незадовго до війни з ескімосами: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні. Кинув.

— Тоді в армії?

— Ні. — Брат Селени постукав себе по грудях рукою з цигаркою. — Годинник, — пояснив він.

— Тобто серце? — уточнила Джинні. — Що з ним?

— Щоб я так знав, що з цією бісовою штукенцією. Мав ревматизм у дитинстві. Чорт, як же в мене боліло в…

— А чи не треба вам кинути палити? Тобто коли погано з серцем, палити не можна, хіба ні? Лікар казав моєму…

— Вони вам таке розкажуть… — відмахнувся брат Селени.

І Джинні на хвильку припинила наступ. На дуже коротку хвильку.

— Чим ви займалися в Огайо? — спитала вона.

— Я? Працював на бісовому авіазаводі.

— Справді — здивувалася Джинні — І як, сподобалося?

— Сподобалося? — передражнив її він. — Був у захваті. Обожнюю літаки. Вони ж такі гарні!

Джинні вже зайшла надто далеко, щоб ображатися.

— Скільки ви там працювали? Тобто на авіазаводі.

— Господи, та не знаю я! Років зо два, зо три. — Він підвівся і підійшов до вікна. Подивився на вулицю, почухав спину. — Тільки подивіться на них. Чортові бовдури.

— Хто? — не зрозуміла Джинні.

— Не знаю. Будь-хто.

— У вас знову кров з пальця потече, коли триматимете його так, — сповістила його Джинні.

На диво, він прислухався: поставив ліву ногу на диван біля вікна і поклав на неї поранену руку. Але погляду від вулиці не відвів.

— Вони всі прямують до бісової призовної комісії. Ми скоро з ескімосами воювати станемо. Знаєте це?

— З ким? — перепитала його Джинні.

— З ескімосами… Та прочистіть вуха, на бога.

— Але чому з ескімосами?

— Не знаю. Звідки мені знати, чорт забирай? Цього разу підуть усі старі. Ті кому близько шістдесяти. Братимуть лише тих, кому близько шістдесяти, лише їх. Просто знизять навантаження, і все. Це не складно.

— Вам у жодному разі туди йти не доведеться, — нагадала йому Джинні, не маючи на увазі нічого, окрім правди, але розуміючи — ще до того, як закінчила речення, — що каже щось погане.

— Знаю, — миттєво відгукнувся він і поставив ліву ногу на підлогу. Трохи прочинив вікно і кинув цигарку вниз, на вулицю. Потім йому набридло так стояти, і він повернувся до Джинні. — Агов. Зробіть мені послугу. Тут один хлопець прийде, то скажіть йому, що я буду готовий через пару секунд, гаразд? Мені поголитися треба, бач… Гаразд?

Джинні кивнула.

— Хочете, я покваплю Селену? Вона знає що ви тут?

— Вона дуже добре про це знає — відповіла Джинні. — Але я не поспішаю. Дякую.

Брат Селени кивнув. Потім кинув останній довгий погляд на порізаний палець, наче бажаючи пересвідчитися, чи той здатен пережити подорож назад до кімнати.