Німа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тобі ще на роботу. Так що повільніше з алкоголем, — нагадую й водночас аналізую її слова.

— Так… робота. Безглузде рабство заради дурних папірців… — Гірко посміхається й наливає ще один бокал. — Керівництво, мов Гамельнський щуролов[1], — усі танцюють під його дудку.

Начальник пожартував — усі мають сміятися.

Смійся, жінко, у якої вдома тяжко хвора дитина! І вона регоче, мов божевільна.

Зубоскаль, чоловіче, у якого два дні тому помер батько! І він відригує утробний сміх.

Шкірся, юначе, у якого тиждень тому знайшли пухлину в голові! І він гигикає, приховуючи долонею сльози.

І все через гроші. Люди принижуються, вбивають і навіть помирають… — у неї стали пустими очі. Вона зараз переживала справжнє пекло. Не правда, що вона була бездушною й беземоційною. Щоразу, коли вона стуляла очі, то зносила горе й біль кожної людини, яку зустрічала. Можливо, це була й не прихильність, але це була справжня емпатія. Тасіта ніколи не зосереджувалася на собі. Передусім вона думала про людей, які її оточували, навіть якщо не любила їх і не знала. Тася кидалася на допомогу навіть заради ворога, заради людини, яка всією душею бажала їй зла.

— Збирайся. Час на роботу.

Йду з кухні. Навіть мені тяжко перебувати поруч із нею, коли вона така. Я занадто добре розумію, що вона переживає. Відчуваю, як пульсують у ній емоції.

Вона унікальна за своєю природою. Абсолютно не соціалізована людина. Більшість цінностей суспільства для неї нічого не значать. Її не цікавлять збагачення чи секс. Кохання чи родинні стосунки. Вона не певна своїх власних переконань. Часто вона нагадує заблукале породисте щеня, яке виросло, не розуміючи, кого можна кусати, а кого — ні.

Тасіта весь день пила. Вона переступила заборону пити на робочому місці. Півдня провела в напівп’яному стані. Майже не запам’ятала нікого з відвідувачів. Її гнітив обов’язок робити те, чого вона не бажала. До того ж, щиро кажучи, вона не була психологічно готова осилити покладену на неї повинність.

Повернувшись додому, Тася забилася в куток кімнати з черговою пляшкою вина. Її очі страшно світилися в напівтемряві. Вона згинула на сьогоднішній вечір.

Мобільний телефон знову не отримав відповіді. Вона люто виплеснула власний біль і судоми на стіну.

Перед сном я перебинтувала її руки. І знову не побачила сліз. Піддослідна знову втратила здатність емоційно реагувати.

Треба знайти людину, якій вона могла б виговоритися.

15.01

Вихідний день.

Тасіта прокинулася несподівано рано. Її організм уже трохи призвичаївся до різниці часу підйому. Вона знала, що має сьогодні навідати батьків. Вони завжди турбувалися, коли донька довго не з’являлася.

Покинувши теплу ковдру, вона запалила цигарку й зайшла до кімнати-студії. Довго й тужливо дивилася на повернуті до стіни полотна. Потім підійшла до одного з них. До того, що подобалось їй найбільше. Повернула до себе й сіла на підлогу перед ним.

На ньому були обриси жіночого обличчя. Це був спогад. Вона прагнула намалювати так, щоб обличчя поволі перетекло в дим і пожовкле осіннє листя.

Подивившись на малюнок, Тасіта пригадала дівчину, яка позувала тоді для неї. Дещо вища за неї, сором’язлива й настільки тендітна, що хотілося повсякчас бути поряд з нею, захищати від усіх негараздів.

— Вона була в блакитній сукні, коли ми познайомилися… — сказала мені Тася й дістала ще одну цигарку. — У неї мама — страшний тиран. Вона поєднувала в собі всі можливі риси деспота, тим самим руйнуючи талант доньки. А та вміла малювати. Дуже гарно малювати…

Цьому полотну скоро виповниться чотири роки.

— Вона… була старша за мене. Зараз мені стільки ж років, скільки було їй, коли ми познайомилися…

Так… Я пам’ятаю цю історію. Це була надзвичайно романтична, але вкрай швидкоплинна пригода.

Тоді вісімнадцятилітня Тасіта вражала своїм життєлюбством і комунікабельністю. У ній нуртувало безстрашшя й алкоголь. Вона носила нашийник, шкіряні браслети на руках і мала волосся кольору свіжої весняної зелені.

— Така боязка й наївна… Ми були настільки різні. І малювали по-різному… У неї всі картини виходили такими… легкими, з чіткими обрисами. І малюнки ніби сяяли… А я завжди відзначалася грубим стилем. Вона любила пейзажі, а я малювала людей, замальовки з їхнього життя або абстракцію. Вона любила світлі кольори, я ж надавала перевагу темним тонам. Завжди темним…

Уже тоді Тасіта була психологічно нестабільною. Пляшка чогось алкогольного завжди була з нею… і пачка цигарок, точніше дві — на день. І безперестанку займалася з кимось сексом. Чоловіки чи дівчата — їй було байдуже. Вона просто насолоджувалась життям.

Знаєте, існують дівчата, які можуть зайнятися сексом з ким завгодно, і їх називають шльондрами. Але є й інші, яких продовжують поважати й любити, не зважаючи на кількість чоловіків чи жінок у їхньому послужному списку. Тасіта належала до останніх.

А тепер уявіть: оцей молодий, вічно п’яний, смердючий цигарками й потом, сексуально збочений, нігілістичний монстр зустрічає білолицю тендітну цнотливу дівчинку, яка знає про життя тільки з екрана телевізора. Перше, що спадає на думку: монстр зламає це невинне дитя. Але вийшло навпаки.

[1] Гамельнський щуролов — персонаж німецької легенди доби середньовіччя, музи′ка, дудар. За допомогою магії допоміг місту Гамельн позбутися пацюків. Однак магістрат не видав музиці обіцяну винагороду, тож чарівник вивів з міста усіх дітей і втопив так само, як напередодні гризунів. (Прим. ред.)