Зненацька Свамі підводиться, встає з землі, оглядається. Чути здивований голос:
— Як я довго спав… Майя оволоділа мною… Гаррі, Михайле, де ви? Чи чуєте мене?..
Розтанули постаті матерів, солдатів, з різким, зловісним криком полинуло в небо чорне вороння. Сагайдак прокинувся весь в холодному поту. За вікном розплющував заспане око ранок, на нижніх нарах тихенько молилися старі поляки.
Михайло ще чув протяжні слова пісні, докірливий голос Свамі, він одлунював у свідомості. Що це таке? Навіщо такі жарти психіки? Людини вже нема, а її образ з’являється в снах, щоб мучити і бентежити…
Він уже не міг заснути. Незабаром встав Гаррі. Вони хутко вмилися, поснідали. До них підійшов Бояк. Неголосно промовив:
— У вашій трійці буду я. Щоб не напоротися на юду…
День видався похмурий. Над горами пливли низькі свинцеві хмари. Вони оповили снігові хребти, опускалися в долини. Полонених при вході до каменоломні посилено обшукували, змушували скидати черевики, зазирали в рот. У двох полонених знайшли невеличкі ножики, виточені з шматочків сталі. їх при всіх нещадно шмагали шомполами. Полонені, понурившись, мовчки дивилися на екзекуцію. Після видовиська дали сигнал до праці. Загуркотіли тачки, почувся ненависний голос «капо».
Бояк подивився на кам’яний гребінь, зітхнувши, сказав:
— Лежить. Навіть поховати не можна людину…
Михайло мовчки глянув у той бік. Все, як і вчора. Чалма, зелений рукав. Соп, сон — химера божевільної свідомості…
Гаррі, який одразу відійшов до скелі, де лежали молоти й ломи, якось дивно скрикнув, потім метнувся до товариша. В його очах танцювали сині вогники божевілля чи зухвальства.
— Михай, ти казав — майя?
— Що з тобою, Гаррі? — занепокоєно спитав Михайло. — Може, ти хворий?
— Ага, щось не те! — ствердив Бояк. — Чокнутий він якийсь…
— Михай, — судорожно сказав американець. — Свамі живий…
Михайло оглянувся, взяв товариша за руку. М’яко промовив:
— Гаразд, гаразд, Гаррі. Потім поговоримо. Я розумію — тобі дуже важко…
— О диявол! — гаркнув Гаррі. — Слухай… Він написав нам. Ось тут…
Американець розтулив долоню, на ній лежав малесенький жовтий прямокутник паперу.
— Читай. Щоб ніхто не помітив…
Михайло схопив папірець, на ньому були написані слова — англійською і російською мовами. Букви розпливалися, з очей Михайла текли сльози. Як же це? Як може бути? Адже лежить труп… А тут написано: «Друзі, залишаю два автомати, десять гранат. Захоплюйте машину, проривайтесь. Я підтримаю. Свамі».
Михайло протер очі, ще раз перечитав. Моторошна хвиля холоду хлюпнула в спину, покотила по тілу. Невже правда? А може, провокація ворогів? Щоб виявити, хто готується до втечі?..
— Що там? — прошепотів Бояк. — Я не второпаю, що сталося?
Михайло не відповів йому, підступив до Гаррі, тривожно запитав:
— Провокація?
Американець заперечливо похитав головою. Поглядом вказав на камінь.
— Все є. Два автомати. Запасні обойми. Гранати…
— А як же…
Михайло розгублено показав на гори.
— Не знаю. Факт, — відповів Гаррі.