— То ж бо, що ні. Принаймні в даний момент.
Шофери ще вчора вранці виїхали з Берліна з новим вантажем. Звичайно, я зв’язувався з роттердамською фірмою. Вони мені сказали, що автопоїзд не повертається назад у Голландію, а взяв у Берліні вантаж для Швейцарії. Він прибуде в Базель не раніше як завтра вранці. Як бачите, все складається досить несприятливо для нас.
— Є ще одна можливість, — сказав комісар Вольф, — симулювати телефонний виклик з Бремергафена. Може, вони щось вибовкають.
— На такий гачок їх не піймаєш, — заперечив Ірінгс. — Це їм буде тільки зайве попередження.
В двері постукали; ввійшов криміналсекретар Ульман і мовчки сів у кутку.
— Що ж до алібі… — сказав Вольф. — Не знаю… По-моєму, історія звучить досить правдоподібно. Та й для чого було Якобсові брехати? Що він цим виграє? Все одно не пізніше як завтра все розкриється.
— Час, — лаконічно сказав Ірінгс. — Він виграє час.
Вольф скептично всміхнувся.
— Якби йшлося про когось іншого, я б з вами погодився. Але Якобс? Що він, свою віллу та гараж у чемодан запакує?
— Що нам з того, справжнє це алібі чи фальшиве? — вирішив доктор Горн. — Якщо воно фальшиве, ми все одно не зможемо цього довести. Якобс багата людина. За тисячу марок можна купити яке завгодно свідчення; звичайно, коли заплатиш п’ять тисяч, ще краще…
— Я теж так думаю, — сказав Ірінгс.
— Тому, — вів далі криміналрат, — нам треба держатись Йордана.
— Цього ми вже теж не можемо, пане криміналрат, — обізвався з свого кутка Ульман. — Йордан десь зник. Останній раз я бачив його вчора опівдні, коли він увійшов у ворота гаража. Мабуть, Якобс посадив його в машину і кудись одвіз. Хіба ж можна роздивитись, хто там сидить у кожній машині, яка виїжджає з воріт?
Це була прикра несподіванка для доктора Горна.
— То ви так добре стежили за ним, що він це помітив.
Ульман ніяково посміхнувся.
— Ну що ж, тепер шукай вітра в полі. Але, з другого боку, здається, наші підозри підтверджуються. Припустімо, що ми зараз поїдемо до Якобса і спитаємо, де Йордан. Нам скажуть, що він звільнився і виїхав. «Щиро кажучи, пане криміналрат, — скаже Якобс, — я радий, що позбувся цього типа. Бо я чув, що в нього були судимості». Отакою приблизно казочкою нас почастують; я цих хлопців знаю. Нам такий візит абсолютно нічого не дасть, тільки Якобса зайвий раз попередимо. В добру халепу ми вскочили; я вже бачу, що ця історія затягнеться до безконечності.
Комісар Ірінгс раптом підвів голову.
— Пане криміналрат, ви знаєте, я цією справою займаюсь всього одну годину. Проте в мене вже склалась певна думка. Я пропоную зробити несподіваний грунтовний обшук у Якобса.
— Та, звичайно, це було б найкраще, але у нас ще немає для цього достатніх підстав. Крім того, мені сьогодні ж довелося б признатись, що ми нашу основну інформацію одержали від народної поліції. А ви ж знаєте, як на це реагує Вюрцбургер. Та й взагалі — Якобс всього-на-всього тільки роботодавець Йордана. А сама підозра, що алібі фальшиве, ще не дає нам права ритись у нього в підвалі…
— Бо ми живемо в демократичному суспільстві, — іронічно додав Вольф, — і в нас панує принцип: краще лишити на волі десять шахраїв, ніж потривожити одного чесного громадянина.
— Ви перебільшуєте, — сказав доктор Горн. — І все-таки, якщо наші підозри не справдяться, він подасть до адміністративного суду про відшкодування збитків, і горе тому, хто виписав ордер на обшук без достатніх підстав…
— Але справа не терпить зволікання, — наполягав Ірінгс.
— І тому, — відповів доктор Горн, — я зараз же звернусь до криміналдиректора Вюрцбургера. Тобто через півгодини, раніше я його навряд чи застану.
Комісар Ірінгс підвівся.
— Пане криміналрат, дозвольте мені піти. У мене на третю годину призначено важливе побачення, до якого я повинен підготуватись.
— А що це за побачення?
— У кафе «Черепаха». З тим самим чоловіком, що дав мені вчора на пробу оту банкноту, яку я віддав вам…
— Так вам її повернути? — спитав Горн і поліз у кишеню.
— Та ні, вона мені не потрібна. Але я прошу дати мені двох чоловік з вашого відділу — двох вахмістрів; бажано, щоб це були дужі хлопці, бо може статись, що того типа доведеться арештувати. На цьому скінчиться моє останнє завдання у фальшивомонетному відділі, і я перейду цілком у ваше розпорядження.