Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Волдеморт без посмішки кивнув головою і відпив ще ковточок вина.
Дамблдор не порушував мовчанки, що запала між ними, але з доброзичливим виглядом чекав, коли заговорить Волдеморт.
- Я повернувся, - сказав той за якийсь час, - пізніше, мабуть, ніж цього очікував професор Діпіт... однак я повернувся, щоб знову попросити те, чого не зміг отримати тоді через мій, за його словами, надто юний вік. Я прийшов попросити в тебе дозволу повернутися в цей замок, щоб стати вчителем. Ти, мабуть, знаєш, що я багато чого бачив і багато чого здійснив після того, як звідси пішов. Я можу показати й розказати твоїм учням таке, чого вони не навчаться від жодного іншого чаклуна.
Дамблдор довго дивився на Волдеморта поверх келиха, перш ніж знову заговорив.
- Так, я знаю, що ти багато чого бачив і багато чого здійснив після того, як звідси пішов, - спокійно погодився він. - Чутки про твої діяння, Томе, дійшли до твоєї старої школи. Мені б не хотілося вірити, що вони правдиві бодай наполовину.
На Волдемортовім обличчі не ворухнувся жоден м’яз, коли він прорік:
- Велич викликає заздрість, заздрість породжує злобу, злоба плодить брехню. Ти мав би це знати, Дамблдоре.
- То ти називаєш «величчю» те, що робиш? - делікатно запитав Дамблдор.
- Безперечно, - відповів Волдеморт, і його очі спалахнули червоним полум’ям. - Я експериментував; я бував на межі й сягав чарами туди, де ніхто ще не наважувався бувати...
- Певними чарами, - спокійно виправив його Дамблдор. - Певними. Бо є такі чари, щодо яких ти залишаєшся... вибач мені... цілковитим неуком.
Волдеморт уперше посміхнувся. Це був глузливий вищир, зловісний оскал - гірший за найлютіший погляд.
- Давня суперечка, - м’яко сказав він. - Одначе, Дамблдоре, я ще не бачив підтверджень твого припущення, що любов могутніша за мої чари.
- Можливо, ти не там шукав? - припустив Дамблдор.
- А де ж знайти краще місце для моїх пошуків, ніж тут, у Гоґвортсі? - запитав Волдеморт. - Дозволиш мені повернутися? Дозволиш мені поділитися своїми знаннями з учнями? Я пропоную тобі себе і свій талант. Я в твоєму розпорядженні...
Дамблдор підняв брови.
- А що буде з тими, хто зараз у твоєму розпорядженні? Що станеться з тими, хто називає себе... ходять такі чутки... смертежерами?
Волдеморт, як помітив Гаррі, не сподівався, що Дамблдор про це знає; Волдемортові очі знову спалахнули червоним, а щілинки-ніздрі сіпнулися.
- Мої друзі, - сказав він після секундної паузи, - робитимуть свою справу й без мене.
- Я радий, що ти вважаєш їх друзями, - сказав Дамблдор. - Бо в мене склалося враження, що вони твої слуги.
- Ти помиляєшся, - заперечив Волдеморт.
- Отже, якщо я вирішу відвідати сьогодні «Кабанячу голову», то не побачу там, як їхня компанія... Нот, Розьє, Мульцибер, Дологов... чекає твого повернення? Справді вірні друзі, якщо в такий сніг серед ночі забралися так далеко лише для того, щоб побажати тобі успіху у спробі здобути посаду вчителя.
Поза сумнівом, Волдемортові було неприємно довідатися, що Дамблдор детально знає, з ким він подорожує; однак він блискавично опанував себе.
- Ти, як завжди, всезнаючий, Дамблдоре.
- Та ні, просто товаришую з тамтешнім шинкарем, - просто сказав Дамблдор. - А зараз, Томе...
Дамблдор поставив порожнього келиха й випростався в кріслі, склавши докупи в характерному жесті кінчики пальців.
- ...поговорімо відверто. Чому ти прибув серед ночі, оточений посіпаками, проситися на роботу, якої, як ми з тобою знаємо, ти зовсім не прагнеш?
Волдеморт зобразив холодне здивування.
- Роботу, якої не прагну? Та навпаки, Дамблдоре, я навіть дуже її прагну.
- Так, ти прагнеш повернутися в Гоґвортс, але не хочеш бути вчителем - так само, як не хотів ним бути у вісімнадцять років. Чого тобі треба, Томе? Хоч раз попроси відверто.
Волдеморт посміхнувся.