- Не верещи! - просичав Снейп, бо Мелфой і справді почав кричати. - Якщо твої дружки Креб і Ґойл мають намір отримати позитивні СОВи з захисту від темних мистецтв, то нехай працюють серйозніше...
- Яке це має значення? - скривився Мелфой. - Захист від темних мистецтв?.. Та це ж просто жарт, понти! Хіба не так? Звичайнісінька гра! Наче нам і справді треба захищатися від темних мистецтв...
- Драко, це гра, що має вирішальне значення для успіху! - наполягав Снейп. - Як ти думаєш, де б я вже був, якби не знав, як грати свою роль? Тепер послухай мене! Ти діяв необачно, тинявся вночі хтозна-де, тебе зловили, і якщо ти довірятимеш таким помічникам, як Креб і Ґойл...
- Вони не одні, мене підтримують ще й інші люди, значно кращі!
- Чому ж ти й мені не довіришся, щоб я...
- Карочє, я знаю, що ви задумали! Хочете, тіпа, вкрасти мою славу!
Знову запала тиша, а тоді Снейп холодно сказав:
- Ти говориш, наче дитина. Я добре розумію, що затримання й ув’язнення твого батька тебе засмутило, але...
Гаррі не мав і секунди, щоб зорієнтуватися; він почув з того боку дверей Мелфоєві кроки й ледве встиг відскочити, коли двері розчинилися; Мелфой протупотів коридором повз відчинені двері Слизорогового кабінету, завернув за ріг і зник.
Намагаючись не дихати, Гаррі усе ще сидів навпочіпки, коли з класу поволі вийшов Снейп. З непроникним виразом обличчя професор повернувся на вечірку. Гаррі сидів у коридорі, накритий плащем, а думки в його голові випереджали одна одну.
- РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -
Дуже холодне Різдво
- То Снейп пропонував йому допомогу? Він справді запропонував йому свою допомогу?
- Якщо ти ще раз запитаєш, - не витримав Гаррі, - то я запхну цю капустину...
- Я просто уточнюю! - сказав Рон. Вони стояли на кухні біля раковини, чистячи для місіс Візлі цілу гору брюссельської капусти. Просто перед ними за вікном повільно падав сніг.
- Так, Снейп запропонував йому свою допомогу! - повторив Гаррі. - Він сказав, що пообіцяв Мелфоєвій матері його захищати, і ще дав якусь незламну обітницю...
- Незламну обітницю? - приголомшено перепитав Рон. - Та ні, він не міг... це точно?
- Так, це точно, - підтвердив Гаррі. - А що це означає?
- Ну, незламну обітницю не можна порушити...
- Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав. А що буває, якщо її порушити?
- Смерть, - просто відповів Рон. - Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п’ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, - пригадував Рон, і очі в нього заблищали. - Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.
- Фредову ліву сідницю пропустимо...
- Не зрозумів? - пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки. - Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров’я.
- За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, - огризнувся Рон, - тоді й я зможу користуватися чарами!
- А тим часом, - заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху, - отримаємо насолоду, спостерігаючи за належним вживанням... ой-йо-йой!
- Це ти мені підстроїв! - сердито буркнув Рон, смокчучи порізаного пальця. - Стривай, ось буде мені сімнадцять...
- Я й не сумніваюся, що ти здивуєш нас несподіваними магічними талантами, - позіхнув Фред.
- До речі, про несподівані таланти, Рональде, - втрутився Джордж, - що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати... якщо не помиляємось... Лаванда Браун?
Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже було, що він незадоволений.
- Не твоє собаче діло.
- Які вишукані слова, - зіронізував Фред. - Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати... як це сталося?