Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Геґріде! - важко дихаючи вигукнув Гаррі, виплутуючись із живоплоту, в який він провалився.
- Гаррі! - обізвався Геґрід; мокрий сніг обліпив йому брови й бороду і примерз до величезної кошлатої шуби з бобрових шкурок. - Я си відвідував Ґропика, він уже такий файненький, що ти не...
- Геґріде, дівчину поранили, чи закляли, чи щось таке...
- Шо-шо? - перепитав Геґрід, нагинаючись, щоб розчути Гаррі крізь лютий вітер.
- Закляли! - горлав Гаррі.
- Закляли? Кого закляли?.. Рона? Герміону?
- Та ні, не їх! Кеті Бел! Сюди...
Вони разом побігли назад і побачили групку учнів довкола Кеті, яка й досі кричала і корчилася на землі; Рон, Герміона й Ліна намагалися її вгамувати.
- Відійдіть! - крикнув Геґрід. - Най я погляну!
- З нею щось сталося! - ридала Ліна. - Не розумію, що...
Геґрід якусь мить дивився на Кеті, а тоді, не кажучи ні слова, нагнувся, схопив її й побіг назад до замку. За кілька секунд пронизливий крик Кеті стих, і нічого не стало чути, окрім ревіння вітру.
Герміона підбігла до ридаючої дівчини й притулила її до себе.
- Ти Ліна, так?
Дівчина кивнула.
- Це сталося раптово, чи...
- Тоді, як роздерся оцей пакунок, - плакала Ліна, показуючи на пакунок з бурого паперу, що лежав промоклий і розірваний. Зсередини поблискувало щось зеленувате. Рон нахилився й уже простягнув було руку, але Гаррі встиг його схопити й відтягти назад.
- Не займай!
Він присів. З паперу виднілося пишне опалове намисто.
- Я його вже бачив, - Гаррі дивився на намисто. - Колись дуже давно воно лежало у вітрині крамниці «Борджин і Беркс». На етикетці було написано, що воно закляте. Кеті, мабуть, до нього торкнулася. - Він глянув на Ліну, яку всю затрясло. - Як воно потрапило до Кеті?
- Саме через це ми й сварилися. Вона з цим пакунком вийшла з туалету в «Трьох мітлах», сказала, що це несподіванка для когось у Гоґвортсі, кому вона має його передати. Була якась дивна, коли це говорила... ой, ні-ні-ні, мені тепер ясно, що її імперіуснули, але тоді до мене не дійшло!
Ліну струснули нові ридання. Герміона лагідно поплескала її по плечі.
- Ліно, а вона не сказала, хто дав їй цей пакунок?
- Ні... не хотіла зізнаватися... а я сказала, що вона дурна, і щоб не несла пакунок до школи, але вона не хотіла й слухати, а... а я тоді спробувала забрати в неї пакунок і... і... і... - Ліна від розпачу завила.
- Ходімо краще до школи, - запропонувала Герміона, усе ще пригортаючи до себе Ліну, - побачимо, що там з нею. Ходімо...
Гаррі на мить завагався, а тоді зняв з себе шарф і, незважаючи на Ронів зойк, обережно накрив ним намисто й підняв з землі.
- Треба його показати мадам Помфрі, - пояснив він.
Хлопці пішли дорогою за дівчатами; Гаррі, йдучи, напружено міркував. Вони заходили вже на територію школи, коли він заговорив, не в змозі більше приховувати своїх думок.
- Мелфой знав про це намисто. Чотири роки тому воно лежало на вітрині в «Борджин і Беркс», я, коли ховався в крамничці від нього і від його батька, бачив, як він до нього приглядався. Ось що він купував того дня, коли ми за ним стежили! Він пригадав, що воно там є, і вирішив по нього повернутися!
- Я... я не знаю, Гаррі, - завагався Рон. - Стільки народу ходить у «Борджин і Беркс»... Та й дівчина казала, що Кеті взяла пакунок у дівчачому туалеті.
- Вона казала, що та прийшла з ним з туалету, але це не означає, що вона його взяла в туалеті...