Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Так-так, ти був неперевершений, - похвалила його Герміона з дивною усмішкою.
- Принаймні я був кращий за Маклаґена, - радів Рон. - Ви бачили, як його за п’ятим разом занесло геть не в той бік? Наче його хтось приголомшив...
На подив Гаррі, Герміона на цих словах зашарілася. Рон цього не помітив; він дуже захопився детальним описом усіх відбитих ним м’ячів.
Великий сірий гіпогриф Бакбик сидів на прив’язі біля Геґрідової хатини. Він клацнув своїм гострющим, як бритва, дзьобом і повернув до них величезну голову.
- Ой, мамонько, - забідкалася Герміона. - Він усе одно страшнуватий, правда?
- Та ну, ти ж на ньому вже літала, невже забула? - скривився Рон.
Гаррі вийшов наперед і низько вклонився гіпогрифові, не зводячи з нього очей і не кліпаючи. Минуло кілька секунд, і Бакбик теж уклонився.
- Як ся маєш? - привітався з ним тихенько Гаррі й підійшов ближче, щоб погладити його пір’їсту голову. - Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?
- Йой! - пролунав гучний голос.
З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею. Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.
- Тікайте! Він вам пальці... йой. Та се ви.
Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою двері.
- Ой мамонько! - збентежилася Герміона.
- Не зважай, - спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.
- Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!
Зсередини не долинало ані звуку.
- Якщо не відчиниш, ми виб’ємо двері! - погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.
- Гаррі! - злякалася Герміона. - Невже ти...
- Так! - підтвердив Гаррі. - Відійдіть...
Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі загрозливий вигляд.
- Я вчитель! - заревів він на Гаррі. - Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати, що виб’єш мої двері!
- Вибачте, пане, - наголосив на останньому слові Гаррі, ховаючи чарівну паличку.
Геґрід був приголомшений.
- Відколи се ти мовиш мені «пане»?
- А відколи це ви кажете мені «Поттер»?
- Йой, який мудрагель, - прогарчав Геґрід. - Дуже потішно. Перехитрив мене, га? Ну, то файно, заходьте вже, невдячні малі...
Похмуро щось бурмочучи, він відійшов, щоб їх пропустити. Герміона прослизнула в хату за Гаррі; видно було, що вона налякана.
- Ну? - сердито буркнув Геґрід, коли гості посідали за величезним столом, а Іклань одразу поклав голову Гаррі на коліна, обслинивши йому всю мантію. - Що там? Жалієте мене? Гадаєте, що я самотній?
- Ні, - заперечив Гаррі. - Просто хотіли тебе побачити.
- Ми за тобою скучили! - тремтячим голосочком додала Герміона.