Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Прошу вибачити, ваша кривавосте, ясновельможний пане Бароне! - заговорив він улесливим голосом. - Моя помилочка, моя помилочка!.. Я вас не бачу, звичайно ж, ні, ви невидимі! Даруйте старенькому Півзові цей маленький жартик, прошу пана!
- Я тут у справах, Півзе, - прохрипів Гаррі. - Сьогодні щоб тебе тут не було!
- Гаразд, прошу пана, звичайно, мене не буде! - погодився Півз, знову здіймаючись угору. - Сподіваюся, Бароне, вам пощастить, а я не заважатиму!
І він щез.
- Геніально, Гаррі! - зашепотів Рон.
Через кілька секунд вони стояли перед забороненими дверима на четвертому поверсі, але двері були вже прочинені.
- От тобі й маєш! - тихо вимовив Гаррі. - Снейп уже пройшов повз Флафі.
Побачивши відчинені двері, вони уявили, що їх чекає попереду. Гаррі повернувся до друзів, що тулилися з ним під одним плащем:
- Якщо хочете повернутись, я вас зрозумію. Можете взяти плащ, мені він уже не потрібний.
- Не будь дурним! - відказав Рон.
- Ми з тобою, - підтвердила Герміона.
Гаррі штовхнув двері.
Двері зарипіли, й залунало грізне гарчання. Всі три собачі носи почали нестямно принюхуватися до дітей, хоча пес їх і не бачив.
- Що це в нього під лапами? - прошепотіла Герміона.
- Ніби якась арфа, - придивився Рон. - Мабуть, її залишив Снейп.
- Пес прокидається, тільки-но перестає звучати музика, - сказав Гаррі. - Ану, зараз побачимо...
Він приклав до вуст Геґрідову дудку і дмухнув. Насправді то була й не мелодія, проте вже на першій ноті очі потвори почали заплющуватися. Гаррі дмухав, майже не переводячи духу. Пес поволі перестав гарчати, його лапи захиталися, він опустився навколішки, а тоді гепнувся на підлогу й міцно заснув.
- Не переставай грати! - сказав Гаррі Рон, коли діти вийшли з-під плаща й підкралися до люка. Наблизившись до величезних голів, відчули гарячий і смердючий віддих пса.
- Думаю, люк можна відчинити, - сказав Рон, зазираючи псові за спину. - Підеш перша, Герміоно?
- Ні!
- Ну, добре... - Рон скреготнув зубами й обережно переступив через собачі лапи. Нахилившись, смикнув кільце - і люк відчинився.
- Що там видно? - нетерпляче спитала Герміона.
- Нічого. Просто пітьма. Нема як злізти. Треба стрибати.
Гаррі, що й далі грав на дудці, махнув Ронові, щоб привернути його увагу, й показав на себе.
- Хочеш іти першим? Ти певен? - запитав Рон. - Я не знаю, як тут глибоко. Дай дудку Герміоні, щоб пес не прокинувся.
Гаррі передав дудку. Під час миттєвої тиші пес загарчав і заворушився, але, тільки-но Герміона заграла, знову заснув як мертвий.
Гаррі переліз через пса й зазирнув у люк. Дна не було видно.
Проліз крізь отвір і завис на кінчиках пальців. Тоді глянув на Рона й сказав:
- Якщо зі мною щось трапиться, не йдіть сюди. Відразу біжіть до соварні й відправте Гедвіґу до Дамблдора, добре?
- Гаразд, - відповів Рон.