Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.

- З тобою все гаразд? - поцікавився Рон. - Ти якийсь наче дивний.

Найдужче Гаррі боявся, що не зможе знову знайти ту кімнату з дзеркалом. Удвох із Роном, накрившись одним плащем, вони посувалися набагато повільніше. Вони намагалися відтворити Гаррін шлях з бібліотеки і майже годину тинялися темними переходами.

- Я вже змерз! - поскаржився Рон. - Пішли назад.

- Ні! - прошипів Гаррі. - Я знаю, це десь тут.

Вони проминули привид високої відьми, що линув їм назустріч, але більше нікого не бачили. Якраз тоді, коли Рон застогнав, що від холоду вже не чує ніг, Гаррі помітив постать лицаря.

- Це тут!.. ось тут!.. так!

Хлопці штовхнули двері. Гаррі скинув з плечей плаща і побіг до дзеркала.

Вони всі були там. Мама й тато зраділи, уздрівши його.

- Бачиш? - прошепотів Гаррі.

- Я нічого не бачу.

- Дивися! Дивися на них усіх!.. Їх там повно!..

- Я бачу тільки тебе.

- Придивися уважніше, давай, стань на моє місце!

Гаррі відступив убік, та коли перед дзеркалом став Рон, Гаррі вже не бачив своєї родини, а бачив у дзеркалі тільки Рона у вовняній піжамі.

Зате Рон тепер приголомшено розглядав себе.

- Глянь на мене! - вигукнув він.

- Що, бачиш свою родину?

- Ні... Я тут сам, але якийсь інакший! Ніби старший і... я найкращий учень школи!

- Що?

- Я... маю на собі емблему, яку носив колись Білл. А ще я тримаю кубок гуртожитків і кубок з квідичу... Я ще й капітан команди з квідичу!

Рон ледве відвів очі від цього чудового видовища й захоплено глянув на Гаррі.

- Думаєш, це дзеркало показує майбутнє?

- Як таке може бути? Вся моя родина вже мертва. Дай-но я гляну ще раз!

- Ти вже був тут минулої ночі, тепер дай мені трохи подивитися!

- Ти просто тримаєш кубок з квідичу! Що тут цікавого? А я хочу побачити своїх батьків.

- Не штовхайся!

Несподіваний шум у коридорі урвав їхню суперечку. Хлопці й не помітили, що розмовляють надто голосно.

- Швиденько!

Рон ледве встиг накинути на Гаррі плаща, як у дверях засвітилися очі Місіс Норіс. Рон і Гаррі завмерли, думаючи про одне: чи діє плащ і на котів? Трохи постоявши, кицька повернулася й пішла.

- Тут небезпечно. Вона, мабуть, побігла за Філчем, бо почула нас. Ходімо звідси!