Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Гаррі поклав на стіл тарілки з яєшнею та беконом, і це далося йому нелегко, бо на столі було обмаль місця. Дадлі тим часом порахував подарунки й одразу нахнюпився.
- Тридцять шість, - сказав він, дивлячись на батьків. - На два менше, ніж торік.
- Синку, ти ж не побачив дарунка від тітоньки Мардж, ось він, під великим пакунком від мамусі й татуся.
- Ну, добре, тридцять сім, - налився кров'ю Дадлі.
Гаррі відчув, що в Дадлі от-от почнеться істерика, тому швиденько наминав бекон, остерігаючись, що його братик перекине стола.
Тітка Петунія, мабуть, також відчула небезпеку, бо швиденько проказала:
- А сьогодні ми купимо тобі ще два даруночки. Що скажеш, золотце? Ще два даруночки. Гаразд?
Дадлі замислився. Ох і важкі ж думки! Зрештою поволі вимовив:
- Тож я матиму тридцять... тридцять...
- Тридцять дев'ять, солоденький мій! - підказала тітка Петунія.
- Ух! - важко упав на стілець Дадлі і схопив найближчий пакунок. - Гаразд.
- Малий шибеник знає собі ціну, як і його батько, - реготнув дядько Вернон, скуйовдивши синові волосся. - Молодчина, Дадлі!
Задзвонив телефон, і тітка Петунія вийшла з кухні, а Гаррі з дядьком Верноном стежили, як Дадлі розпаковував спортивний велосипед, кіноапарат, літак з дистанційним керуванням, шістнадцять нових комп'ютерних ігор і відеомагнітофон. Він саме здирав папір із золотого наручного годинника, коли повернулася з телефоном тітка Петунія - вже сердита і розтривожена.
- Погані новини, Верноне, - простогнала вона. - Місіс Фіґ зламала ногу. Вона не зможе його взяти. - Тітка кивнула головою на Гаррі.
Дадлі нажахано роззявив рота, а в Гаррі тьохнуло серце. Щороку на день народження Дадлі батьки цілісінький день водили сина і його приятеля по розважальних парках, «макдональдсах» і кінотеатрах. А Гаррі щороку лишався з місіс Фіґ, недоумкуватою старою, що жила за два квартали. Гаррі ненавидів її дім. Він до самого даху просмердівся капустою, а місіс Фіґ примушувала його розглядати фотографії усіх котів, які в неї колись були.
- І що тепер? - люто подивилася на Гаррі тітка Петунія, немов він спланував такий підступ.
Гаррі розумів, що негарно радіти з приводу зламаної ноги місіс Фіґ, але стриматися було важко, бо він збагнув, що тепер лише через рік знову побачить знімки Мурчика, Білосніжки, Лапоньки і Марсика.
- Можна подзвонити до Мардж, - запропонував дядько Вернон.
- Не мели дурниць, Верноне, вона цього хлопця терпіти не може.
Дурслі часто розмовляли про Гаррі так, ніби його й близько не було або ніби він був бридким слимаком і не міг розуміти їхньої мови.
- А та, як її там, твоя товаришка Івон?
- Відпочиває на Майорці, - відрубала тітка Петунія.
- Можна лишити мене тут, - з надією мовив Гаррі (він міг би нарешті дивитися по телевізору все, що захоче, а може, й погрався б Дадловим комп'ютером).
Тітка Петунія немов цитрину проковтнула.
- Щоб ти загидив увесь будинок? - гаркнула вона.
- Я нічого не зроблю, - сказав Гаррі, але його ніхто не слухав.
- Гадаю, ми візьмемо його до зоопарку, - протяжно мовила тітка Петунія, - ...і залишимо там у машині...
- Машина ще новісінька, а ти кажеш «залишимо»?
Дадлі зайшовся голосним плачем. Власне, то був не плач, він уже кілька років по-справжньому й не плакав, але знав, що досить йому скривитися і заскиглити, як мати зробить усе, що йому заманеться.
- Не плач, любий Дадичку, мамуся не дозволить йому зіпсувати твоє свято! - залементувала вона, пригортаючи сина.