Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
- Вони десь тут, - почули вони його буркіт, - мабуть, ховаються.
- Сюди! - беззвучно підказав Гаррі, й нажахані діти поповзли вздовж довжелезної галереї, де стояли лицарські обладунки. Було чути, як наближається Філч. Раптом Невіл вискнув з переляку й побіг, потім спіткнувся, схопив Рона за поперек, і вони обидва попадали на постать воїна в обладунку.
Брязкіт і гуркіт були такі, що могли розбудити увесь замок.
- ТІКАЙМО! - крикнув Гаррі, й усі четверо помчали галереєю, не озираючись, чи біжить позаду Філч. Вони завернули за ріг і помчали одним, а тоді другим коридором, хоча Гаррі навіть не уявляв, де вони й куди прямують. Проскочили крізь якийсь гобелен і опинилися в потаємному переході, пробігли його й побачили, що стоять біля класу заклинань, який був доволі далеко від кімнати з трофеями.
- Здається, він загубив нас, - насилу переводячи дух, мовив Гаррі. Притулився до холодної стіни й витер спітніле чоло. Невіл аж перегнувся навпіл, важко відсапуючись і хриплячи.
- Я ж... казала... вам, - захекано промовила Герміона, хапаючись за горло. - Я ж... казала... вам.
- Треба вертати до ґрифіндорської вежі, - прошепотів Рон, - і то якомога швидше.
- Мелфой тебе надурив, - сказала Герміона. - Ти зрозумів нарешті? Він і не збирався з тобою зустрічатися, а Філч знав, що хтось прийде до кімнати трофеїв: мабуть, йому підказав сам Мелфой.
Гаррі подумав, що вона, певне, має рацію, але не хотів у цьому признаватися.
- Ходім.
Але піти було не так просто. Не ступили вони й десяти кроків, як клацнула клямка і з класу щось вилетіло просто на них.
То був Півз. Помітивши дітей, він утішено закректав.
- Півзе, будь ласка, цить! Нас усіх виженуть!
- Гуляєте опівночі, малючки-першачки? - захихотів Півз. - Фу-фу-фу! Якщо ви такі нечемні, то вас упіймають, так-таки-так!
- Півзе, благаємо, не виказуй нас!
- Мушу розповісти Філчеві, мушу! - прикидався святенником Півз, хоч його очі зловісно виблискували. - Знаєте, це для вашого ж добра!
- Забирайся геть! - у Рона урвався терпець і він щосили турнув Півза, але це була величезна помилка.
- УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ! - заверещав Півз, - БІЛЯ КЛАСУ ЗАКЛИНАНЬ Є УЧНІ, ЯКІ НЕ СПЛЯТЬ!
Прослизнувши під Півзом, діти щодуху помчали в кінець коридору, де наскочили на двері - і то замкнені.
- Гаплик! - заскімлив Рон, поки вони безпорадно напирали на двері. - Ми попалися! Нам кінець!
Уже чулися кроки: Філч щодуху біг туди, де волав Півз.
- Та відступіться ж! - скрикнула Герміона, вихопила в Гаррі паличку, постукала нею по замку й прошепотіла: «Алогомора!»
Замок клацнув і двері відчинилися; діти, штовхаючись, проскочили крізь двері, притьмом зачинили їх за собою й зачаїлися.
- Півзе, куди вони побігли? - допитувався Філч. - Ану зізнавайся!
- Скажи «будь ласка».
- Не мороч мені голову! Півзе, де вони?
- Я не скажу НІЧОГО, доки не скажеш «будь ласка»! - протягнув Півз своїм занудним співучим голосом.
- Ну... будь ласка!
- НІЧОГО! Га-га-га! Я ж казав, що не скажу «нічого», як не скажеш «будь ласка»! Га-га-га! - Діти почули, як Півз зі свистом помчав геть, а Філч лаявся як навіжений.
- Він гадає, що двері замкнені, - прошепотів Гаррі. - Думаю, ми врятовані... Відчепися, Невіле! - Якийсь час Невіл настирливо смикав його за рукав халата. - Що там?