Читать книгу «Сборник "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"» онлайн.
Рон хотів було заховати мантію, але Мелфой виявився спритнішим і смикнув за рукав.
- Нє, карочє, ви гляньте! - захоплено вигукнув Мелфой, показуючи Кребові й Ґойлові Ронову мантію. - Ти що, Візлі, оце носитимеш? Ну да... ці ж мантії були дуже модні десь так, тіпа, у 1890 році...
- Заткнися, Мелфою, не тринди! - крикнув Рон, що став такого ж кольору, що й мантія, яку він вихопив з Мелфоєвих рук. Мелфой аж зайшовся зневажливим реготом. Креб і Ґойл дурнувато підгигикували.
- Карочє, Візлі... ти візьмеш участь? Може, хоч трохи прославиш сімейку. Там же світять такі бабки! Якщо виграєш, купиш собі нарешті пристойні лахи.
- Що ти таке верзеш? - огризнувся Рон.
- Питаю, чи ти братимеш участь? - повторив Мелфой. - Ти, мабуть, теж, Поттер? Ти ж ніколи не втратиш нагоди похизуватися.
- Або поясни, Мелфою, що ти маєш на увазі, або вимітайся, - буркнула Герміона, роздратовано відірвавшись від «Стандартної книги заклинань».
Бліде Мелфоєве обличчя викривилося радістю.
- Ви що, тіпа, не знаєте? - вишкірився він. - Твій старий і братан працюють у міністерстві, а ви нічого не знаєте? О Господи, мій батько розповів мені про це ще хтозна-коли... а йому сказав Корнеліус Фадж, адже мій батько пов'язаний з керівництвом міністерства, не те, що твій... він там, мабуть, надто дрібний пішак, щоб йому про це казати... при ньому, мабуть, ніхто про серйозні речі не говорить...
Мелфой знов зареготав, а тоді дав знак Кребові й Ґойлові, і вся трійця зникла.
Рон підбіг до дверей і з такою силою ними грюкнув, аж розлетілася шибка.
- Роне! - докірливо вигукнула Герміона, а тоді витягла чарівну паличку пробурмотіла «Репаро» - і зі скалок знов утворилася цілісінька шибка.
- Він придурюється, ніби знає все, а ми - нічого... - огризнувся Рон. - «Батько пов'язаний з керівництвом міністерства»... Та мого тата давно б уже підвищили... але йому подобається нинішня робота...
- Ми знаємо, - лагідно мовила Герміона. - Не слухай того Мелфоя, Роне...
- Я? Його? Дуже мені треба! - Рон схопив тістечко й люто його розчавив.
Рон сидів набурмосений аж до кінця поїздки. Майже не розмовляючи, вони перевдягалися в шкільні мантії. «Гоґвортський експрес» сповільнив рух і нарешті зупинився на темній станції «Гоґсмід».
Коли двері поїзда відчинилися, в небі загуркотів грім. Герміона загорнула Криволапика в плащ, а Рон залишив вечірню мантію на клітці з Левконією. Вони зійшли з поїзда, ховаючи голови - періщила шалена злива, ніби їм на голови хтось виливав цілі відра крижаної води.
- Геґріде, привіт! - закричав Гаррі, побачивши наприкінці платформи величезну постать.
- Гаррі, всьо файно? - заревів у відповідь Геґрід, махаючи рукою. - Побачимось на бенкеті, якщо я си не втоплю!
Першокласники за традицією перепливали озеро до Гоґвортського замку в човні з Геґрідом.
- Ой, мені б не хотілося перепливати озеро в таку погоду, - здригнулася Герміона, коли вони поволі просувалися тьмяною платформою в учнівському натовпі. На них чекали з сотня диліжансів без коней. Гаррі, Рон, Герміона і Невіл полегшено залізли в один з них. Клацнули, зачиняючись, двері, і довжелезна процесія диліжансів заторохкотіла, похитуючись і розбризкуючи калюжі, по дорозі до Гоґвортського замку.
- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -
Тричаклунський турнір
Диліжанси вкотилися у ворота з крилатими вепрами обабіч і рушили по широкій під'їзній дорозі, небезпечно хитаючись від поривів штормового вітру. Притулившись до вікна, Гаррі бачив, як наближається Гоґвортс, безліч освітлених вікон якого мерехтіли й поблимували за густою завісою дощу. Коли їхній диліжанс зупинився перед величезними дубовими дверима, до яких вели кам'яні сходи, небо прорізала блискавка. Учні з перших диліжансів уже бігли сходами до замку. Гаррі, Рон, Герміона й Невіл зіскочили з диліжанса й теж помчали вгору по східцях. Голови підняли аж тоді, як опинилися у схожому на печеру й освітленому смолоскипами парадному вестибюлі з розкішними мармуровими сходами.
- Ну й періщить! - зітхнув Рон, трусячи головою і розбризкуючи скрізь воду, - якщо злива не вщухне, то озеро вийде з берегів. Я мокрий як хлющ... ОЙ!
Зненацька зі стелі на Ронову голову впала і луснула велика червона повітряна кулька з водою. Мокрий з голови до ніг Рон заточився на Гаррі - і в цю мить упала друга водяна бомба. Ледь не зачепивши Герміону, вона вибухла в Гаррі під ногами, заливши холоднючою водою його кросівки й шкарпетки. Учні заверещали й заштовхалися, намагаючись утекти з лінії обстрілу. Гаррі глянув угору й побачив завислого над ними Півза Полтерґейста, маленького чоловічка в капелюсі з дзвіночками та в оранжевім «метелику». Його широке зловтішне обличчя скривилося в гримасі зосередженості, адже він цілився в наступну жертву.
- ПІВЗЕ! - пролунав сердитий голос. - Півзе, спускайся! НЕГАЙНО!
З Великої зали вибігла професорка Макґонеґел, заступниця директора й вихователька ґрифіндорців. Вона послизнулася на мокрій підлозі й ухопила за шию Герміону, щоб не впасти. - Ой... вибач, міс Ґрейнджер.
- Нічого, пані професорко! - простогнала Герміона, розтираючи собі горло.
- Півзе, НЕГАЙНО спускайся! - гримнула професорка Макґонеґел, поправляючи свого гостроверхого капелюха й зиркаючи вгору крізь квадратні окуляри.
- Та я ж нічого не роблю! - захихотів Півз, жбурляючи водяну бомбу на дівчат-п'ятикласниць, які заверещали й кинулися до Великої зали. - Вони й так мокрі, правда ж? Задрипанки малі! Ой-ой-ой-ой-ой! - І він скерував наступну бомбу на гурт щойно прибулих другокласників.