Голова містера Діґорі закотила очі. - Каже, що на його подвір'я намагалися проникнути якісь зловмисники. Вони вже нібито підкрадалися до будинку, коли на них напали сміттєві бачки.
- І що ті бачки зробили? - спитав містер Візлі, швидко все занотовуючи.
- Як мені відомо, зчинили шалений гуркіт і почали відстрілюватися сміттям, - пояснив містер Діґорі. - Коли з'явилися полі-цапи, один бачок, здається, все ще гасав подвір'ям...
Містер Візлі застогнав. - А що зі зловмисниками?
- Артуре, ти ж знаєш Дикозора, - знову закотила очі Діґорова голова. - Хто б ото вночі підкрадався до його будинку? Скоріш за все то був якийсь контужений бродячий кіт, обліплений картопляними лушпайками. Але якщо Дикозор потрапить у руки відділу боротьби з неправильним використанням чарів, то йому гаплик - згадай про його репутацію. Щоб урятувати Дикозора, треба знайти для нього у твоєму відділі якесь менш суворе звинувачення. Що належиться за вибухові сміттєві бачки?
- Мабуть, попередження, - відповів містер Візлі, що й далі хутко писав, насупивши чоло. - А Дикозор не користувався чарівною паличкою? Він сам ні на кого не нападав?
- Не сумніваюся, що він вискочив з ліжка й почав чарувати крізь вікно все, що бачив, - сказав Діґорі, - але їм буде непросто це довести, адже постраждалих немає.
- Що ж, я побіг, - містер Візлі запхнув у кишеню пергамент з нотатками й кинувся з кухні геть.
Голова містера Діґорі глянула на місіс Візлі.
- Вибачай, Молі, - сказала вона, - що потурбував тебе з самого ранку... але тільки Артур може врятувати Дикозора. Дикозор сьогодні мав би починати роботу на новому місці. І що це на нього вночі найшло?
- Не переймайся, Амосе, - озвалася місіс Візлі. - Може, з'їси на дорогу грінку?
- Добре, давай, - погодився містер Діґорі.
Місіс Візлі взяла зі стола довгими щипцями грінку з маслом, просунула крізь язики полум'я і поклала Діґорі в рот.
- ...акую, - нерозбірливо проплямкав він, а тоді з тихим ляскотом щез.
Гаррі чув, як містер Візлі поспіхом прощався з дітьми. Через п'ять хвилин він знову опинився в кухні, зачісуючи волосся гребінцем, а його мантія вже була одягнена правильно.
- Мушу поспішати... добре вчіться, хлопці, - звернувся містер Візлі до Гаррі, Рона та близнюків, натягуючи на плечі плаща й готуючись роз'явитися. - Молі, ти зможеш сама завезти дітей на вокзал?
- Авжеж, зможу, - відповіла вона. - Ти думай про Дикозора, а з нами все буде добре.
Містер Візлі зник, а в кухню зайшли Білл та Чарлі.
- Хтось тут говорив про Дикозора? - поцікавився Білл. - 3 ним знову щось сталося?
- Він каже, що вночі хтось намагався вдертися в його будинок, - пояснила місіс Візлі.
- Дикозор Муді? - замислився Джордж, намащуючи грінку варенням. - Це, бува, не той псих, що...
- Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, - суворо урвала його місіс Візлі.
- Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, - тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. - Два чоботи - пара...
- Муді свого часу був видатним чаклуном, - сказав Білл.
- Він давній друг Дамблдора? - поцікавився Чарлі.
- Дамблдора ти ж також не назвеш нормальним? - додав Фред. - Тобто, я знаю, що він геній і все таке...
- А хто такий Дикозор? - запитав Гаррі.
- Він працював у міністерстві, а зараз на пенсії, - пояснив Чарлі. - Я його один раз бачив, коли тато брав мене з собою на роботу. Він був аврором - одним з найкращих... Тобто, ловцем чорних чаклунів, - додав він, побачивши здивовані очі Гаррі. - Половина камер в Азкабані була заповнена саме завдяки йому. Однак він нажив собі купу ворогів... здебільшого серед родин тих людей, яких упіймав... і я чув, що на старість він став справжнісіньким параноїком. Нікому не довіряє. Скрізь бачить чорних чаклунів.
Білл і Чарлі вирішили провести всіх до вокзалу Кінґс-Крос, а от Персі почав перепрошувати й нарікати, що в нього дуже багато роботи.
- Я зараз не можу вирватися ні на хвилинку, - пояснював він. - Містер Кравч покладає на мене великі надії.